Богдан Бойчук — людина для української літератури легендарна. Засновник — разом із Богданом Рубчаком та Юрієм Тарнавським — Нью–Йоркської групи поетів, він десять років тому залишив комфортне життя у США і переїхав до України. Поет, драматург, перекладач, у літературі Бойчук завжди вітав інтелектуалізм.
Василь Симоненко. ВИБРАНІ ТВОРИ / Упоряд. Анатолій Ткаченко, Дана Ткаченко. — К.: Смолоскип, 2010. — 852 с., 16 іл. — («Шістдесятники»)
Отже, я мав би написати рецензію на нову книжку. Що і спробую зробити, але в дещо іншому ключі, не надто звичному для літературних видань. Хай це буде невеликий есей про Симоненка в душі та сприйнятті письменника іншого покоління, іншого етапу розвитку культури, інших світоглядних та суспільних перипетій. Бо подобається це комусь чи ні, але Василь таки їде на тому, до блиску хрестоматійному возі — поруч із Тарасом Григоровичем, Іваном Яковичем та Лесею. Зрозуміло, чому він там опинився — можна ж було стати просто поетом, дожити до сивин і по смерті тихо переселитися на віддалені полички провінційних книгозбірень. Але Василь, попри прижиттєву побутову «тихість», ще на самому своєму світанку обрав дорогу «більше, ніж поета».
На межі 2010—2011 років у вітчизняних кінотеатрах вийшов сиквел діснеєвського фільму «Трон» зразка 1982 року — «Трон. Спадок» (реж. Джозеф Косінскі). Подія, довгоочікувана в Америці, для нашого глядача є лише черговою історією, знятою у модному 3D. На постановку цього науково–фантастичного екшену Walt Disney витратив 170 мільйонів доларів, заробивши на даний час (світовий прокат стартував 17 грудня) близько 200 мільйонів доларів. «Трон–2» оповідає про 27–річного Сема Фліна (Гаррет Хедлунд), який хоче витягнути свого батька, комп’ютерного генія, Кевіна Фліна (Джеф Бріджес) із віртуальної гри, куди той потрапив 20 років тому, намагаючись втілити свої утопічні ідеї щодо покращення вже існуючого світу.
Переглядаючи плани наших прокатників на наступний рік, знову бачимо тенденцію, що добра частина українських прем’єр виглядатиме простроченою порівняно із світовими. Не обійдеться й без кінотрешу, який нам на голови щороку висипають великі кіностудії. Хоча, якщо мислити дефініціями Голохвастова, деякі «брильянти» у прокатних планах українських дистриб’юторів все ж знайти можна.
