До визнання пiд червоними вiтрилами

Дата народження Молодого, втім, як і більшості українських театрів, доволі заплутана. І точок відліку — день першого збору трупи, першої репетиції, прем’єри — в його історії так багато, що зі святкуванням 30–річного ювілею визначилися не відразу.

Про те, що місту потрібен молодіжний театр, говорили ще у 1978 році, на ХХІІІ з’їзді ЛКСМУ. Вже за рік — от що значить рекомендація згори! — за наказом Міністерства культури УРСР у Києві з’явився Молодіжний театр. Ще кілька місяців пішло на організаційне облаштування та компонування трупи: після ретельного кастингу було відібрано 26 акторів (сьогодні з того «кістяка» у Молодому продовжують працювати Валерій Легін, Світлана Бочарова, Валерій Шептекіта та інші). А першу прем’єру, виставу «...Із весною я до тебе повернусь!», театр випустив 26 квітня 1980 року. Поміркувавши над вервечкою цих дат, свій 30–річний ювілей Молодий вирішив святкувати 29 грудня. Як бонус до ювілейного вечора театр пропонує і довгоочікувану прем’єру «Сатисфакція» за п’єсою Шекспіра «Венеціанський купець».

Валерій Шептекіта,
народний артист України:

— Працюючи в Театрі ім. Марії Заньковецької у Львові, купив якось газету «Культура і життя». Де прочитав, що оголошується конкурс у київський Молодіжний театр. Я поїхав на цей конкурс, пройшов його, і мене було зараховано до трупи. Актори тоді у новій трупі зібралися різні, не лише з України, а й iз Білорусі, з Росії... Чесно кажучи, це була велика несподіванка, бо нарешті з’явився той театр, який обіцяли протягом багатьох років. Я читав доповідь Володимира Васильовича Щербицького на з’їзді комсомолу, в якій він сказав, що Києву, в якому навчається так багато студентів, потрібен театр для молоді. Феномен Молодого в тому, що його було організовано згори. Не студійним порядком, як був організований, скажімо, «Совремєннік» у Москві, а саме директивою зверху. У цьому був позитив: театр одержав приміщення — було перебудовано клуб Метробуду — тих, хто приїхав з інших міст, забезпечили квартирами. Театр отримав солідну підтримку, і ось нам уже 30 років. Ми пройшли багато штормів і наших «біскайських заток» за цей час. Театр сьогодні вже академічний. Що мені не дуже подобається... Знаєте, першою нашою емблемою були грінівські червоні вітрила. Це як мрія, романтична, молода... А сьогодні у нас на емблемі — солідне скульптурне обличчя. Таке, знаєте, класичне. Але як би там не було, а театр виріс у Театр, який має авторитет, свого глядача, фестивальну історію, нагороди...

Євген Курман,
режисер:

— У Молодому театрі я поставив знакові для себе вистави «Старший син», «Русалонька», «Севільські заручини», які йдуть уже десять років. Мене з цим театром пов’язують найкращі спогади і почуття. Але я ще тоді, як працював, розумів покликання цього театру: в палітрі київських театрів він мусить бути унікальним, альтернативним... У своїй ідеології цей театр повинен бути не зовсім репертуарним. Щоб професіонали, які мають потаємні творчі бажання, мали змогу реалізовуватися саме на його сцені. Тому що цей театр — Молодий. У самій назві зашифрована ідеологія молодого вина, яке грає, яке постійно нуртує, яке може вирватися за межі бурдюка, вихлюпнутися назовні. Так я про нього думав тоді і вважаю, що таким він повинен бути завжди. З нагоди ювілею я слідом за Сарафановим зі «Старшого сина», який зі сцени промовляв своїм дітям, побажаю театру щастя. У цій фразі велика мудрість. Бо щастя — це така річ, яка не залежить від людини. Воно або є, або його немає. Бажаю, щоб Молодий театр щастя не обійшло.

Олександр Ірванець,
письменник, драматург:

— Молодий театр — святе місце не тільки для мене, а для всіх трьох БУ–БА–Бістів. Там відбувся перший великий вечір групи БУ–БА–БУ. Це був той випадок, коли на ранок ми прокинулися знаменитими... Потім там були інші вечори нашої групи... У Молодому театрі ставили мою п’єсу «Лускунчик–2004», це не була постановка, якою я пишався, але це є в моїй творчій біографії. Натомість там ставили два мої переклади, якими я справді тішуся. Діма Лазорко ставив п’єсу Гуго Клауса «День кохання, день свободи». На жаль, не збереглося ніякого відео цієї постановки — тільки фотки. Це був дуже сильний спектакль, там грали Аня Розстальна, Станіслав Боклан, Ігор Портянко і ще зовсім молода тоді Оленка Узлюк. Я багато разів ходив на цю виставу, дуже її любив, це одна із загадок Молодого театру. Друга — це «Четверта сестра» Януша Гловацького, якою я страшенно пишаюся. Молодому театру я дуже багато чим зобов’язаний. Люблю там усіх — акторів, вахтерів, адміністрацію, співробітників літературної частини... Для мене Молодий — один із найбільш живих театрів у Києві, це один із небагатьох театрів, які працюють із молодою драматургією.