Дім, де розбиваються мрії

22.12.2010
Дім, де розбиваються мрії

Сцена з вистави «Три сестри». (Фото Євгена Чекаліна.)

Нова вистава Театру драми і комедії зустрічала глядачів багатообіцяючими декораціями. Виходячи з того, що все геніальне — просте, художник Олег Луньов збудував високу стіну з валіз, протягнувши «мур» через усю Малу сцену. Ця сценографічна конструкція виглядала настільки перспективно та універсально, що глядач ще до початку «Трьох сестер» налаштовувався на феєрію найвигадливіших режисерських трюків, як візуальних, так і тих, які треба буде «прочитати між рядками».

Із перших хвилин вистави режисер Едуард Митницький підсилює передчуття спектаклю–події: на сцену під акомпанемент гітар виходять головні герої. Стрункі дами і браві військові, піднесений настрій, сповнені любов’ю очі — картинка–ідилія... Іра (Олена Бушевська), Маша (Леся Самаєва), Ольга (Наталя Озірська) — три сестри Прозорови, знайомі кожному зі шкільної лави, у першій дії цієї вистави навіть не сумніваються в тому, що їхні мрії про Москву можуть не збутися. Дата від’їзду відома і на тлі валіз, які спочатку сприймаються не як стіна, а як акуратно складений багаж великої родини, жінки безтурботно кружляють у вальсі і їхні галантні кавалери — Микола Львович Тузенбах (Володимир Цивінський), Василь Васильович Солений (Андрій Мастренко) — впевнено ведуть своїх партнерок. Грім серед ясного неба гримнув після освідчення Андрія Прозорова (Андрій Самінін) Наталі Іванівні (Тетяна Комарова). Комічна міщанка–«дурнушка» вмить прибирає до рук будинок Прозорових, і життя сестер котиться в прірву. Ці перетворення чомусь радикально вплинули на перебiг самої вистави. Якщо провести паралель між «Трьома сестрами» і мистецтвом бісероплетіння, то перша дія — це нанизування намистинок на нитки. У другій же, замість очікуваних узорів, глядач бачить, що заготовки так і залишаються лежати на столі. Змінився настрій вистави — мрії про Москву залишаються словами, Андрій заліз у борги і заклав будинок, на дуелі з Соленим гине Тузенбах, — і чомусь змінилася її якість. Перша дія фонтанувала яскравими месиджами і багатозначними мізансценами. Та ж стіна з валіз була обіграна «вздовж і впоперек» — вона була стіною плачу, стіною розстрілу, нездоланним бар’єром, щитом для героїв, які намагалися врятуватися від самих себе, один від одного і від ситуації... Друга дія за художнім наповненням поступалася першій. І навіть фінальна істерика, яку влаштувала Ольга, перекидаючи валізи через мур, не компенсувала невиразну тональність завершальної частини спектаклю...

«Три сестри» у Театрі драми і комедії перегукуються з булгаковськими «Днями Турбіних». Енергетично, емоційно, і навіть романс, що виконує Солений, співзвучний з саундтреком фільму Володимира Басова. Розшифровуючи загадкову душу російського інтелігента, Едуард Митницький провів справжні «геолого–розвідувальні» розкопки. Не ігноруючи, втім, і загальновідомі стереотипи «на тему» (сцена філософствування, ініційована героєм Володимира Цивінського, з пляшкою на столі — одна із найкумедніших у «Трьох сестрах»). У своїй виставі режисер знову говорив про загальнолюдські цінності, про те, що добро перемагає зло лише в казках, а в житті все з точністю до навпаки... Це речі, над якими час від часу варто замислюватися кожній людині. На жаль, цим шансом того вечора так і не скористалася головна культурна начальниця Києва Світлана Зоріна: місця, залишені для неї, зоставалися порожніми до кінця вистави.