Гела Баблуані — 30–річний франко–грузинський режисер, який явився світові у 2005 році після того, як його перша повнометражна стрічка 13 Tzameti отримала відзнаку за дебют на Венеційському кінофестивалі. За кілька місяців імідж багатообіцяючого молодого режисера підкріпило гран–прі журі «Санденса». Нещасливе число принесло Баблуані ще одну удачу: американським продюсерам дуже сподобався оригінальний сценарій фільму про юного хлопця, який стає номером тоталізатора у грі «російська рулетка», і вони запрошують Баблуані зняти рімейк картини. Так через п’ять років з’явився фільм, який зараз закликає нашого глядача в кінотеатри прізвищами Міккі Рурка, Джейсона Стетема та Кертіса 50 Cent Джексона.

Михайло Коцюбинський — один із небагатьох українських класиків, котрого залюбки публікували в Європі. Зарубіжні читачі одразу оцінили переклади: автор з невідомої України спромігся на те, чого даремно прагнув багато хто з європейських літератів — бути різним у межах навіть одного оповідання. «В одному творі об’єднано, здавалося б, несумісні елементи: у всій своїй повноті вони не тільки не порушують, а навпаки, творять гармонію вищого порядку», — пише про Коцюбинського–модерніста літературозна­вець Ярослав Поліщук у книжці «І ката, і героя він любив... Михайло Коцюбинський. Літератур­ний портрет». Са­ме цією розвідкою київське видавництво «Академія», яке активно утверджується у сеґменті біографічної літератури, започаткувало нову серію «Життя і слово»

Паралельно з круглою датою Антона Павловича виставою «Вишневий сад» Російська драма планувала відзначити також і 85–річний ювілей корифея Театру імені Лесі Українки Миколи Рушковського. Анонсуючи прем’єри сезону 2010–2011, художній керівник театру Михайло Рєзнікович навіть звернув увагу на те, що у цій постановці роль лакея Фірса, яку мав готувати Рушковський, спеціально розширена. Але хвороба Миколи Миколайовича ідею з «ювілейним Фірсом» змусила відкласти на майбутнє, натомість на цю роль ледь не за кілька днів до прем’єри ввели Валентина Шестопалова.

«Бал у Савойї» угорця Пауля Абрахама — етапний твір в історії європейського музичного мистецтва. Фахівці називають його останньою оперетою ХХ, після якої настає зірковий час мюзиклу. Лібрето «Балу...» разом із Фріцем Леннером–Бедою написав Альфред Грюнвальд, спів­автор оперет «Принцеса цирку», «Баядера», «Маріца», «Фіалка Монмартру»... Та й історичні нюанси, якими обростав «Бал у Савойї», додавали йому цікавості з боку режисерів та продюсерів. Після прем’єри 1932 року в Берліні Німеччина пережила військовий переворот. Як результат — виставу викреслили з репертуару через... джазовий стиль із негритянським ухилом, який фюрер на дух не переносив. Сам Абрахам, єврей за походженням, утікаючи від концтаборів, виїхав із країни, оселився у США, але свій талант композитора залишив удома — нічого цікавішого за «Бал...» на чужині він так і не написав.