У Колонному залi Нацiональної фiлармонiї України вiдбувся перший виступ одного з найкращих камерних ансамблiв iз Нiмеччини — Квартету iменi Гоффмайстера. Органiзований вiн за участю посольства Федеративної Республiки Нiмеччина в Українi та «Нiмецького культурного форуму». Чотири чудових музиканти — Улла Бундес (скрипка), Крiстоф Гайдеманн (скрипка), Айно Гiльдебрандт (альт) та Мартiн Зееманн (вiолончель) — виконали унiкальну програму, до якої ввiйшли твори Франца Антона Гоффмайстера, Антона Фердинанда Тiца i Йозефа Гайдна. Майже всi цi твори нiколи не виконували в Українi, тому цей концерт, що мав досить незвичну назву «Генiальний дивак» i був присвячений 200–й рiчницi вiд дня смертi Антона Фердинанда Тiца, виявився концертом українських прем’єр.

На старті багатомісячного марафону, переможець якого отримає право представляти Україну на «Євробаченні–2011» у Німеччині, сьогодні вишикувалися тридцять п’ять конкурентів.

Ім’я Олега Мінька мені не було відомим до зустрічі з цією книгою. Переглядаючи недавно презентований у Києві мистецький альбом художника, мимоволі замислююся: чому? У автора ідеї створення цього альбому Світлани Єременко знаходжу відгук своїм думкам. «Чому ж тоді Мінька не знають навіть в Україні? Часто буваючи в різних регіонах завжди намагаюся не оминати художніх музеїв, галерей, нових експозицій, принагідно знайомлюся з художниками, мистецтвознавцями, просто знавцями живопису, спілкування з якими, як і саме мистецтво, зазвичай передвіщає щось нове... Завдяки цьому спілкуванню мені вдалося зауважити парадоксальну річ. Митці у Львові, на подив, нічого не чули про надзвичайно цікаву харківську групу «Буриме», яка ось уже близько двох десятиліть привертає увагу шанувальників живопису... Натомість художники в Харкові мало знають Олега Мінька, Любомира Медвідя, Романа Петрука, Володимира Костирка...»

Цього року організатори фестивалю спеціально обрали латинську нумерацію для того, щоб підкреслити знаковість події: Молодість XL — тобто екстравеликий, зрілий і навіть досвідчений. Як приклад останнього — прискіпливіше ставлення до конкурсної програми повнометражних фільмів: попрактикувавшись на власних помилках, гендиректор фестивалю Андрій Халпахчі пообіцяв брати лише якісні вітчизняні картини. Але давайте про все по порядку.

Реклама так безжально експлуатує слово «вперше», що його спонукальна потенція сильно підупала. А проте трапляються випадки, коли воно цілком відповідає своєму евристичному значенню. Як–от в анотації до книжок нової серії київського видавництва «Наш час» — «Українська мілітарна історія/Жива історія». Це справді нова тема на нашому видавничому ринку: книжки–реконструкції.

Спочатку ця надзвичайна і самобутня київська формація мала назву «Ер.Джаз», тобто «Еротичний джаз», хоча ані еротикою, ані джазом її саунд не вирізнявся. Річ у тім, що епітет «еротичний» натякав на особливу вишукано–чуттєву ауру звучання, а термін «джаз» — на природну схильність музикантів до самозаглиблених імпровізацій. Сьогодні цей легендарний гурт має не менш дивовижну назву — «Ер.Джей Оркестра», тобто Оркестр еротичного джазу.

Кожне місто на землі має свою власну ауру, аура Києва — тепла й барокова, водночас вигадлива й містично–загадкова. Відпочатку музика «Ер.Джазу» нагадувала чарівну казку про Київ, утілену в примх­ливих звуках. Думаю, зовсім невипадково лідер групи Олексій Олександров протягом майже трьох десятиліть наполегливо і поступово створював казковий роман–феєрію «Книга книг». Нині, якраз на 22–гу річницю групи «Ер.Джаз», Олексій свій роман завершив. Як і 20 років тому, ця спілка музикантів–однодумців сьогодні не менш віртуозно генерує у слухачів такий психологічний стан, коли самі собою стираються межі часу і простору, а натомість залишається відчуття причетності до магічної історії незбагненного Всесвіту, яким насправді завжди було і залишається наше Місто.