ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Кілька років тому в дружній нам Польщі, у Варшаві, було встановлено пам’ятник Тарасові Шевченку. Українська сторона висловила намір на знак поваги до польської культури і нового, вищого, рівня взаємин між нашими країнами встановити в Києві пам’ятник Юліушу Словацькому — великому польському поетові, відомому і шанованому в усьому світі. Вибір саме Словацького пояснюється ще й тим, що він народився в Україні (у Кременці Тернопільської області), ніколи не забував про це, у його творчості багато українських мотивів, є вірші й поеми, присвячені українським героям.

Пам’ятник уже готовий. Його автор, відомий польський скульптор Станіслав Радваньський. Місце для пам’ятника Юліушу Словацькому обране було не випадкове: на вулиці Костьольній, навпроти костьола св. Олександра — шанованого і постійно відвідуваного католицького храму і київською польською громадою, й офіційними делегаціями, і гостями нашого міста, і звичайними киянами. Кращого місця зараз у Києві для цього пам’ятника знайти просто неможливо. Скульптура висотою 2 метри, вишукана і романтична, вона надзвичайно вдало вписується у пейзаж старовинної вулиці, де переважає київський модерн, тільки трохи зіпсований радянською забудовою.

Встановлення пам’ятника раптом було зірвано частиною мешканців вулиці: аргументи були абсурдні — від якогось «котловану», який нібито зруйнує вулицю, до того, що мешканці не хочуть бачити у себе невідомого їм поета. Поведінка цієї публіки була хуліганською, було незручно перед представниками польської громади й офіційної влади, перед знаним поетом, екс–послом України в Польщі, перекладачем і дослідником творчості польського поета Дмитром Павличком. Усе можна було б списати на рахунок некультурності й неосвіченості «справжніх» киян, як вони себе називали, якби не наступна подія, що трапилася невдовзі.

Працівники Бібліотеки польської літератури ім. А. Міцкевича, що на вулиці І.Франка, вранці побачили біля входу великий плакат із написом: «Эмигранты! Убирайтесь вон из Киева!». Як це не прикро, але не пов’язати ці два ганебні факти неможливо. І це дуже насторожує і турбує. Якщо «мешканцям вулиці Костьольна», «настоящім кієвлянам», як вони себе називають, не розтлумачити, що їхня поведінка — не тільки прояв невігластва і хуліганства, а й ксенофобії, за що українським законом передбачено карне розслідування, то, можливо, завтра ми побачимо розвиток подібних подій. До чого це може призвести, важко навіть уявити.

Ми вважаємо за свій громадянський обов’язок інформувати суспільство про ці події, які, на превеликий жаль, трапились у столиці. Вони заслуговують на загальний осуд, поки що моральний. Тому ми і звернулись у Ваше видання, яке викликає у нас повагу і довіру.

Мирослав Попович, академік НАН України, директор Інституту філософії НАН України, лауреат Національної премії ім.Т. Шевченка; Михайлина Коцюбинська, літературознавець, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка; Ростислав Радишевський, член–кореспондент НАН України, професор, завідувач кафедри полоністики Київського державного університету ім.Т. Шевченка; Павло Михед, професор, завідувач відділу слов’янських літератур Інституту літератури НАН України; Євген Сверстюк, правозахисник, філософ, громадський діяч, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка; Ольга Петрова, художник, заслужений діяч культури України, професор кафедри культурології Національного університету «Києво–Могилянська академія», член Академії гуманітарних наук (Санкт–Петербург); Атена Пашко, громадський діяч, голова благодійного фонду ім. В.Чорновола; Андрій і Марія Кочури, заслужені діячі культури України, дирекція музею Григорія Кочура; Наталя Мазепа, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України.