Маркіян Івашко: Кожен спортсмен повинен бути воїном

Перефразовуючи відомий вислів французького монарха Людовіка XVIII «точність — ввічливість королів», можна сказати, що стрільба з лука — справа спортивних аристократів. І справді, в цьому стародавньому виді спорту зійти на п’єдестал можна лише за наявності високого класу та неабиякої майстерності.

Маркіян Івашко — один із небагатьох лучників, якому на двох поспіль літніх континентальних першостях вдалося потрапити на п’єдестал. Для одиночного розряду це досить рідкісне явище. Кореспондент «УМ» розпитав у Маркіяна про цікавинки з його життя, перипетії останнього чемпіонату Європи та проблеми національного «лучного» господарства.

«Медаль потрібно виграти, а не отримати»

— Маркіяне, ви єдиний, кому з українців вдалося потрапити в «призи» на недавній європейській першості в Італії — здобути «бронзу». Два роки тому, отримавши континентальне «срібло», ви сказали, що приємніше стати третім, ніж бути другим. Скажіть, відтоді думку не змінили?

— Свої слова назад не забираю. Бронзову нагороду потрібно виграти, а коли ти потрапляєш у фінал і там програєш «золото» — розпачу немає меж. Перемогти ж в останній суперечці — це завжди приємніше.

— Якими були ваші емоції в «перестрілці» за третє місце?

— Коли виходив на стрільбище, знав, що мій «бій» — це останній шанс для України здобути нагороду. Хоча тут, у місті Роверето, українські лучники й мали ще кілька нагод піднятися на п’єдестал, але так сталося, що саме від мого виступу залежало, бути чи не бути Україні з медалями. Я дуже хотів виграти. Знав, що від мене чекають перемоги й рідні, й тренери збірної. Тож було приємно, коли я здобув єдину нагороду для нашої країни.

— Як керівники збірної оцінили це третє місце?

— Звісно, вітали, але бурхливої овації не було. «Бронза» — це не «золото», не ідеальний результат. Однак це краще, ніж нічого.

— Українські чоловіча та жіноча збірні команди лучників традиційно належать до фаворитів змагань будь–якого рівня. Чому ж на цьому Євро обидві команди вилетіли вже в першому раунді «плей–оф»?

— Однозначно сказати важко. Мабуть, потрібно попрацювати над тактикою. На мою думку, у цих змаганнях найважливіше — налаштуватися на першого суперника. Ми сподіваємось, що він буде найлегшим, а виходить — навпаки. Я більш ніж переконаний, що якби ми виграли перший поєдинок, то взяли б нагороди в команді. Просто нам потрібно більше уваги приділяти «дебюту». Ще його не вигравши, ми вже подумки змагаємося з сильнішими опонентами.

«Тисяча пострілів поспіль — не запорука влучності»

— Наші фахівці кажуть, що у збірної немає можливості взимку тренуватися на олімпійській дистанції завдовжки 70 м. Можливо, через це команда й не встигла якнайкраще підготуватися до літньої першості. Скажіть, чи велика різниця у стрільбі в залі, де до цілі лише 18 м, й на відкритому стрільбищі?

— Справді, взимку стріляти на 70 метрів у нас немає можливості, хоча гіпотетично, можна тренуватись лише у Львові. Однак думаю, що й при наявності такої споруди нам би просто не вистачало часу. Річ у тім, що взимку ти готуєшся і віддаєш усі сили, аби показати хороший результат на турнірах у залі, а навесні — цілеспрямовано займаєшся підготовкою вже до боротьби просто неба.

— Тобто проблем із підготовкою до змагань ви не відчуваєте?

— Ні, але в мене є одне побажання. Збірна лучників — це одна з команд, яка часто здобуває олімпійські медалі, а своєї чисто лучної бази не має. Хотілося, щоб в одному місці були закриті й відкриті стрільбища, готельний комплекс, харчо­блок. Це давало б більше позитиву, й результати збірної стали б ще кращими.

— Головний тренер збірної України нещодавно казав, що успіхи корейських спортсменів пов’язані з їхньою витривалістю, адже вони можуть випустити за один день 600 стріл, тоді як наші — лише 300. Ви теж так вважаєте?

— Я не думаю, що ключем до успіху корейських лучників є великий настріл. На собі переконався, що це не допомагає. Часом робив і по тисячі пострілів поспіль, але бажаного результату не досягнув, а було навпаки — результати навіть погіршувалися. У певні періоди підготовки субмаксимальні навантаження, можливо, й потрібні, щоб набратися сил і відпрацювати технічні елементи. Але застосовувати їх потрібно в міжсезоння.

— А чому ж тоді корейцям немає рівних на стрільбищі?

— Корейці — номер один у світі, бо мають величезне поле для вибору, адже в їхній країні стрільбою з лука займаються десятки тисяч людей. Стрільба з лука у Кореї — це один із національних видів спорту, який підтримує держава. Наведу приклад: якщо зібрати десятки тисяч людей, дати їм пензлик, то точно серед них знайдеться талант, який із часом, за умови постійного удосконалення, стане великим художником. У стрільбі з лука — така сама логіка.

«Лучник повинен бути сангвініком, а краще — флегматиком»

— Що головне для лучника, без чого йому було б неможливо досягнути успіху? Яким має бути, на вашу думку, ідеальний стрілець?

— Я вважаю, що ідеального лучника не існує, так само як немає ідеальної людини. Критерії для ідеалу є, але поєднати їх в одній особі — неможливо.

Щоб бути лучником хорошого класу, потрібно бути працьовитим, дисциплінованим.

— А який повинен бути характер у чемпіона?

— Скоріше за все, він має бути сангвініком, а краще — флегматиком. Хоча я бачив хороших стрільців і серед холериків. Так що психологія — це не головне. Важливо, щоб людина хотіла, старалася й вірила в результат.

— Кажуть, що постійно вигравати у цьому виді спорту — дуже складно. Що дозволяє вам тривалий час перебувати серед лідерів на континенті?

— Стрільба з лука — погано прогнозована річ. Навіть серед корейців постійно не виграє одна людина — там перемагає то жіноча команда, то чоловіча, то одна особа, то інша.

На чемпіонаті Європи в Роверето було 10—15 спортсменів, які мали всі шанси виграти медалі. Окрім майстерності, велике значення має везіння, удача. Всі ці речі повинні зійтися в один час в одному місці.

— То що ж вам сприяє у збереженні стабільності?

— Бог.

— Маркіяне, яка ваша методика налаштовування на постріл, як досягаєте душевної рівноваги?

— Свою методику я не розкрию. Але скажу, що кожен має знайти ключ до себе. Скільки людей — стільки й варіантів налаштування. Одразу й не підбереш: шукай, використовуючи метод проб і помилок — і знайдеш.

— А ви як довго шукали той ключ?

— Років десять.

— Головне у снайпера — тверда рука. У вашій спортивній кар’єрі було таке, коли все валиться з рук?

— Я щасливий, що в мене ніколи не тремтіли руки. Але я бачив таких спортсменів, які не могли впоратися з емоціями. Звісно, нічого доброго з того не виходило.

«У Кореї лучник може просто на заводі з тисячі екземплярів обрати
для себе найкращий лук»

— Чому обрали таку войовничу професію?

— Вважаю, що будь–який вид спорту можна назвати войовничим. Спортсмен повинен бути воїном, адже лише воїн може перемагати.

— Що головне у вашій зброї? Як відбувається її пристрілка?

— Усе залежить від фірми виробника, моделі лука. Є вдалі луки, а є такі, з якими більше страждаєш, ніж стріляєш. На жаль, ми не маємо можливості вибирати собі знаряддя. У Кореї, США, де виробляють луки, спортсмен може просто на заводі з тисячі екземплярів обрати для себе найкращий. А в нас такої можливості немає, тому чекаєш те, що привезуть, і вже з тим намагаєшся показати результат.

— А чи не займаєтесь колекціонуванням луків?

— Ні. Лук — середньовічна зброя, тому вважається раритетною річчю, яку рідко й у музеях побачиш. Певно, щоб зібрати колекцію луків, потрібно бути дуже багатою людиною. На жаль, рівень фінансування спортсменів в Україні не дає мені можливості назвати себе не те що дуже багатою, а й просто заможною людиною. У мене є інше захоплення. На рівні любителя займаюсь нумізматикою. З усіх країн, де я буваю на змаганнях, привожу монети.

«Повторити подвиг Вільгельма Телля? Хіба що на війні...»

— А на змаганнях у теплих краях вдається в морі помочити ноги?

— Ми ж їдемо не на відпочинок. Часто кажуть: ти ж був і в Туреччині, і в Хорватії, вже відпочив. Але ми їдемо не на курорт, а на роботу. Тож мені все одно, чи Туреччина, чи Фінляндія, чи Луганськ. Це просто моя робота — щит, поле, лук, стріли... І в бій.

— Чи були у вашому житті випадки поза стрільбищем, коли потрібно було демонструвати свою влучність? Чи змогли б на спір влучити в яблуко на голові якогось сміливця — як Вільгельм Телль?

— Що стосується націлювання зброї в бік живої людини для вирішення якихось парі, або підтвердження свого самовираження, — це не розумно і аморально. Не робив цього, і не збираюся. Якщо ти піднімаєш руку на живу істоту, то, певно, лише з однією метою — її вбити. Вважаю, що цілитися в людину можна лише на війні або під час якогось бойового завдання. А заради забави — ні. Таке і на думку ніколи не спадало.

ДОСЬЄ «УМ»

Івашко Маркіян Володимирович

Заслужений майстер спорту зі стрільби з лука

Народився 18 травня 1979 р. у Львові.

Представляє товариство «Динамо».

Чемпіон Європи і світу в закритих приміщеннях в командному заліку, багаторазовий призер ЧЄ і ЧС. Учасник Олімпіади–2008 у Пекіні.

Тренер — Міненко Віктор.

Освіта: у 2000 р. закінчив Львівський дер­жавний інститут фізичної культури. У 2001 р. отримав вчений ступінь магістра.

Зріст — 184 см, вага — 100 кг.

Захоплення — нумізматика, баскетбол.

Одружений.