Павел Поторочин: Ми — не збіговисько дармоїдів

Візит Павела Поторочина у Київ відбувся у рамках спільного проекту кригарні «Є» та Польського інституту «Європейський досвід: Польща». Мета — показати міжнародну діяльність польських культурних інституцій. Як не дивно, харизматичний Павел переконав песимістично налаштованих українців, що культурна індустрія вигідніша за сільське господарство, і що кращого інвестування, ніж у культурні проекти, годі шукати. Розмову записано з публічної зустрічі Павела Поторочина.

— Чому ви вважаєте, що культура — це прибуткова частина економіки?

— У цьому я щодня переконувався раніше. Сьогодні я взагалі вважаю, що економіка — це частина культури. Культурна індустрія у європейській зоні генерує сім відсотків ВВП — приблизно стільки ж автомобільна промисловість. Це удвічі більше, ніж сільське господарство, яке не платить податків. Для практика культури це означає, що ми — не збіговисько дармоїдів. Ми — така сама економіка, як металургія, вугільна промисловість. Крім того, у нас є кілька серйозних переваг. Наша промисловість не шкодить навколишньому середовищу, але підвищує національний рівень IQ.

— Яка роль Інституту Адама Міцкевича в культурному обміні?

— Ми — агенція, створена міністром культури і міністром закордонних справ. На теперішній момент моїм безпосереднім керівником є міністр культури. Цього року будемо святкувати 11 років нашого існування. Наш основний продукт — це польські сезони в різних країнах. Вони можуть тривати упродовж 12—14 місяців. Показуємо те, чого досягла сучасна польська культура. Останні два сезони проводили в Ізраїлі та у Великобританії.

Другий наш головний продукт — це інтернет–сторінка culture.pl, яка висвітлюється польською та англійською мовами. Її відвідують 50 тисяч користувачів за день. Третій фундамент нашої роботи — це студійні подорожі. Привозимо до Польщі професіоналів у галузі культури, директорів інституцій, мистецьких директорів, критиків, часто самих митців. Показуємо їм польську культуру в її природному середовищі.

— Від чого залежить прогрес вашої роботи?

— Найціннішим інструментом культурних зв’язків є програма студійних візитів та особисті стосунки, які закінчуються дружбою. Коли приїздить куратор із Києва до Варшави, він повинен мати довіру до свого польського колеги. Така довіра будується роками.

— Вам удалося переконати політичний клас, що культура — це серйозна річ?

— Одна польська організація досліджувала, які асоціації викликає слово «Польща». Для великої групи людей — це культура. Із цими даними при всій напруженості польської політики мені вдалося переконати кількох упливових людей, що культурна дипломатія має право на існування.

—  Що дає Польщі робота Інституту Міцкевича?

— Якщо йдеться про меркантильний бік, культурна привабливість країни — це четвертий параметр, який цікавить закордонних інвесторів. Один впливовий американський бізнесмен, який хоче відкрити у Польщі бізнес, пояснив мені, що для його співробітників тут має бути джаз, філармонія, опера, школа для дітей. Це все культура.

Завдяки роботі інституту відбувся стрибок у кількості туристів. У 99–му році кожна десята подорож мотивувалася споживанням культурних благ, зараз — кожна шоста. Ми фінансуємо кінофестивалі, театральні фестивалі. Це дуже продуктивний бізнес. Звичайний турист у Польщі залишає 80 євро, тоді як культурний турист — 200 євро.

— Що Інститут Міцкевича розуміє під визначенням культура?

— Упродовж двох років ми розширили розуміння культури. Інвестуємо в розвиток комп’ютерних ігор, рок–н–рол. Знімаємо фільми про рок, панк. Це не та музика, яку тепер слухають, але треба знати, що був Шопен і були анархічні шкіряні куртки. Робимо фільми про сексуальні звичаї поляків, як система впливала на емоції.

— Який бюджет Інституту Міцкевича?

— У хороший рік бюджет Інституту коливається в рамках 12 млн. євро, у поганий — 5–6 млн. Сподіваємося, що через років 10 нам удасться його потроїти. Культура — це міжнародна мафія. За 20 років польської свободи ніхто не рахував, який дохід культура приносить Польщі. Я не можу прийти до міністра фінансів і сказати, що він нам винен. Сьогодні створено статистичний колектив, який має підрахувати зиски культури для промисловості. Матимемо протокол, тоді отримуватимемо більше.

— У Варшаві скрізь висять гасла «Закохайся у Варшаву». Що б ви придумали для Києва?

— Коли ходжу по Києву, спадає на думку, що доцільно було би написати на плакатах: «Одружися у Києві!».

Записала Ольга ЖУК.