Підкорювач фортепіано

Коли народний артист України Альфред Кухарєв виходить на сцену, слухачі й гадки не мають, що перед ними чоловік, якому у травні виповнилося 85 років. У нього, як і раніше в молодості, легка хода, світлий розум, а в очах іскриться тепла посмішка. За своє мистецьке життя довжиною в 65 років де тільки не довелося йому побувати, скільки зіграти концертів. Альфред Кухарєв — музикант від Бога. Видно, йому випала така доля, щоб прославити батьківщину у всьому світі. Він був концертмейстером найвідоміших українських співаків — Дмитра Гнатюка, Євгенії Мірошниченко, Бели Руденко, Діани Петриненко, Анатолія Солов’яненка, Миколи Кондратюка. Йому доводилося акомпанувати Іванові Козловському, Костянтину Огнєвому, Миколі Кондратюку, Валерії Барсовій, Юрію Гуляєву...

— Із чого почалися витоки вашої любові до музики?

— Мої батьки були дуже музичними людьми. Батько, хоч і працював інженером, проте мав абсолютний музичний слух із феноменальною пам’яттю. Почувши мелодію один раз, міг точно відтворити голосом. А мати була постійним учасником колективів творчої самодіяльності. Мій дядько грав на фортепіано, і я пригадую, як він працював у кінотеатрі тапером (супроводжував музикою німе кіно). А тітка гарно грала на скрипці. Батьки мене маленьким брали на симфонічні концерти, водили в оперету. Я щоденно вслухався у звуки скрипки, флейти, балалайки, співу. А вже у шість років мене почали вчити грі на фортепіано. До речі, у мого батька був двоюрідний брат — польський піаніст, професор Краківської консерваторії Леопольд Маковський.

— У вас багато нагород, почесних грамот, подяк від різних установ і організацій. Серед них чимало й від військових частин.

— Коли почалася війна, я навчався у Краснодарському музичному училищі. Ми організували концертну бригаду зі студентів і давали десятки концертів у шпиталях для поранених, у військових училищах і частинах. Згодом, працюючи в Київській державній філармонії (нині — Національній), я впродовж 20 років очолював комісію з культурного шефства над Збройними силами СРСР і постійно організовував митців філармонії, щоб вони виступили перед воїнами і моряками, а також на прикордонних заставах. За це нагороджений нагрудним знаком «Відмінник прикордонвійськ другого ступеня», Почесною грамотою міністра оборони СРСР. Трудову діяльність я почав у 1943 році, працюючи обліковцем ліспромкомбінату оборонної промисловості.

— Вам гаряче аплодували в багатьох країнах світу, що найбільше запам’яталося із цих поїздок?

— Наші концерти з видатною співачкою Белою Руденко у Сполучених Штатах Америки. Після виступу в Нью–Йоркській філармонії і знаменитому Карнегі–холі одна американська газета писала, що «успіх українських артистів був блискучим і пройшов із сенсаційним тріумфом».

— У роботі артистів бувають і курйозні випадки. Які траплялися з вами?

— У 60–х роках ми з групою артистів мали виступити перед будівельниками моста Патона в Києві. Місцем виступу був великий довгий барак. Я сів за піаніно, натиснув на клавіші, а вони від вологості назад не піднімаються. А концерт зірвати не можна було. Тоді я відкрив кришку, а позаду поставили три чоловіки, які своїми руками відкидали назад молоточки. Оце було справжнє кіно! Ще один випадок стався в Інституті «Дніпротранс» на вулиці Комінтерна. Почався концерт, я натиснув на клавіші — вони не натискаються. Коли підняв кришку, а там до самого верху було завалено великими бухгалтерськими теками. Я почав їх діставати звідти, як фокусник, а в залі стояв гомеричний регіт.

— Маєте хобі?

— У мене — це писати музику. Люблю писати пісні на вірші, які мені дуже подобаються. Особливо на духовні теми. Так, я написав пісню «Молитва» на вірші Марини Свириденко, пісню «Аве Марія» на вірші Нінель Оксамитної, ліричні пісні «Присвята матері» на вірші Миколи Луківа, є на вірші Ганни Чубач, Рауля Чілачави, Платона Майбороди.

— Дивлячись на вас, не можна повірити, що ви маєте такий солідний вік. Як вам удається зберегти такий молодечий запал?

— Артист постійно в русі, переїзди з одного місця на інше. Крім цього, щоденні репетиції, робота над собою. Дотримуюся дієти, вживаю багато овочів і фруктів. Майже не вживаю спиртного. Тому залишаюся завжди молодим.

Микола МАЛІЧЕНКО