Перетворення
Ми же з вами розуміємо, що письменник — це не той, хто має сертифікат якоїсь «літосвіти» або членський квиток спілки літератів? >>
Художниця Ірина Каленик — не передова танцівниця, але їх провідник. (Фото автора.)
«Чому знову жінки?» «Чому тільки жінки?» «Ви танцюєте? Ні? А хто тоді став вашим натхненником?». Навперебій неуважні відвідувачі засипали недолугими запитаннями художницю Ірину Каленик на відкритті її персональної виставки «Дещо про танець» у галереї Павла Гудімова. Ірина, тримаючи в руках лілію на довжелезному стеблі, жонглювала нею спершу неначе танцівниця кабаре паличкою, потім почала підпиратися квіткою, як стара бабуся ломакою. «Мої виставки завжди про жінок. У всіх роботах — чи то живописних, чи скульптурних, чи графічних — образ жінки завжди центральний. Чоловіків я не знаю і не розумію. А танець сам по собі найжіночніший з усіх мистецтв, — не втомлюється повторювати Ірина Каленик. — Спершу виставку хотіли назвати «Все про дансинг». Та я не взяла на себе таку сміливість. Тут тільки маленька частина історії танцю, тож «Дещо про танець» найбільше відповідає концепції».
Раніше ідею танцю Ірина розкривала через газетні колажі відомих у минулому танцівниць, чорно–білу графіку, написану зі старих фотографій, куплених на блошиних ринках у Європі, скульптуроживопис, в якому зверталася до Чарльстона 20–х років ХХ століття. Цього разу Каленик перекваліфікувалася в підглядальницю.
Озброївшись звичайною маленькою фотокамерою, вона подалася в Гідропарк знімати бабусь, які приходять туди потанцювати. Зрозуміло, що якби Ірина Каленик бігала між ними з відеокамерою, народні танцівниці починали б вдавати з себе зарозумілих дам і їхні рухи стали б штучними або до академічності нудними. А так усе вийшло природно, непередбачувано, а інколи настільки екстравагантно і елегантно, що публічні люди з «Віденського балу» в опері могли б позаздрити. «По телевізору показували, як наші VIP–и на бал ходили. Машину купили, плаття купили, а танцювати не купили. Ви б бачили, як вони під віденський вальс танцювали. Їхні тупцювання під ритм раз–два–три роботи б краще виконали. Ось це перформанс, який треба знімати. Ірина ж показала, що в людей є потреба танцювати, навіть якщо в суспільстві давно вже забули, що таке румба і сальса», — коментує виставку епатажна акторка і останнім часом режисер Ута Кільтер. 20–хвилинне відео танців літніх пань нагадало Уті майстерність її бабусі. «Вона ні в яку школу танців не ходила, але всі класичні рухи знала», — запевнила одеситка.
Молодим людям із їх бугі–мугі до бабусь далеко. У Каленик ця ідея чітко прослідковується. Відео починається з дискотеки, де підлітки, серед яких на першому плані син художниці Тарас, на повну «відриваються» у клубі, далі елегантні бабусі в пишних сукенках одна з одною танцюють танго, їх переривають дівчатка, які на танцювальних автоматах у Криму вибивають ногами на кнопках мелодію. Фільм закінчується тими ж бабусями. Після молоді вони здаються останніми з могікан, котрі ще пам’ятають, що таке справжні танці.
Паралельно до відео Ірина Каленик написала ряд живописних робіт. Це стоп–кадри з фільму «Дещо про танець». Їх доповнюють старі фотографії танцівниць із минулого століття. Цікавлюся, де художниця такі раритетні рамки для них вицапала. «Не повіриш, так обрамлюють фотографії на цвинтарі», — зізнається Каленик. Ось і розкрилася одна з концепцій виставки. Таких образів, знаків і символів в Ірини Каленик хоч греблю гати. Її мистецтво хоч і актуальне, але спрямоване на рефлекси, як у собачок Дарвіна. Тут розкривається історія жінки та її життя сьогодні. Такою, яка вона була в минулому столітті, емансипована, але жіночна і кокетлива, і такою, яка стала, сильна, вільна і настільки самотня, що танець пристрасті танцює не з чоловіком, а з такою ж підтоптаною бабою, або ж сама–самісінька дригає ніжками на автоматі.
До речі, на виставці «Дещо про танці», як і у всіх попередніх проектах Каленик, слід бути дуже уважному. Бабусі у гідропарку різні чи одні і ті ж самі? Головна героїня фільму з чоловічими рисами на картині так само зображена, як і на відео? Від танців завжди варто сподіватися відвертості, а саме задирання спідниць і ніг? Якщо відвідувач на виході не в силі пройти таке тестування, виявиться, він так і не зрозумів нічого про танці і про Ірину Каленик.
Виставка триватиме в «Я Галереї» до 6 червня.
Ми же з вами розуміємо, що письменник — це не той, хто має сертифікат якоїсь «літосвіти» або членський квиток спілки літератів? >>
У Польщі із 6 по 13 вересня відбудуться 12-ті Дні української музики у Варшаві. >>
Стартує 17-ий Одеський міжнародний кінофестиваль; у період повномасштабної російсько-української війни — знову в Києві, із 27 серпня по 4 вересня. >>
До 170-річчя Івана Франка створюють12 VR-синглів для голосу та фортепіано на слова знакового письменника і діяча. >>
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
Уже 20 серпня вся країна заспіває легендарну пісню «Червона рута» разом з найпопулярнішими українськими акторами: Станіславом Бокланом, Олександром Рудинським, Катериною Кузнецовою, Романом Луцьким, В?ячеславом Довженком, Юрієм Горбуновим, Лілією Ребрик. >>