ЕТАЛОНний безмір

Тривала боротьба за право володіти п’ятьма тисячами квадратних метрів виробничих площ завершилася звільненням із роботи директора Національного наукового центру «Інститут метрології» Горислава Сидоренка — авторитетного вченого, який недавно був уже вдруге обраний світовою науковою спільнотою на посаду президента Євроазійської регіональної метрологічної організації (КООМЕТ). До її складу входить 18 країн Європи та Азії. Чи так уже багато вітчизняних учених мужів займають сьогодні у світі настільки важливі керівні посади, працюючи на позитивний імідж скомпрометованої з усіх боків країни? Ціна питання вкотре нагадала про затяжний чиновницький безмір.

Тінь від яблука розбрату

Ця проблема виникла ще років 15 тому, коли з розпадом Союзу монолітні виробничо–наукові об’єднання почали дрібнитися на самостійні підрозділи. Правові казуси тоді траплялися нерідко, один з яких не минув і Науковий центр «Інститут метрології». Сталося так, що приміщення інструментального цеху та слюсарно–збиральної дільниці, де розміщені виробничі верстати наукової установи, перейшли у власність міста, а обладнання залишилося на балансі ННЦ. Із проханням усунути правове непорозуміння метрологи звернулися до Кабміну, який окремою постановою від жовтня 1998 року визначив порядок передачі обох цехів інституту. Але оскільки чиновницькі циркуляри у нас не завжди виконуються бездоганно, усе залишилося по–старому.

Очоливши інститут у 2004 році, Горислав Сидоренко не раз звертався до Держспоживстандарту (структури Міністерства економіки, яка є державним органом управління майном ННЦ) з проханням повернути метрологічному науковому закладу втрачені приміщення. Розв’язка настала весною минулого року, але не на користь прохачів. Окремим наказом Держспоживстандарт зобов’язав Інститут метрології вивезти металообробне обладнання, передавши спірні приміщення «Харківстандартметрології». Тобто підприємству хоч і близькому «по духу», але все ж іншому.

Це ще більше загострило і без того непросту ситуацію. Річ у тім, що науковці не мають додаткових площ, де могли б розмістити перевезені верстати. Більше того, вони вже зараз мають серйозну проблему з розширенням власної інфраструктури, оскільки, згідно з державними програмами розвитку еталонної бази на 2006—2010 рік та на 2011—2015, зобов’язані створити низку вкрай необхідних для вітчизняної економіки еталонів. Хто бодай раз у житті бачив ці складні високотехнологічні прилади, добре розуміє весь масштаб роботи, яку виконують науковці–метрологи. Адже йдеться про техніку, що значно випереджає розвиток промисловості і фактично контролює якість готової продукції. Кожен із таких приладів — невеликий науково–дослідний центр, що займає окреме просторе приміщення, збудоване за дуже складною системою вимог. Адже найменше коливання може викликати серйозний збій у його роботі. Саме тому переважну більшість державних еталонів, які визнані національним надбанням країни і є одними з гарантів її економічної незалежності, встановлюють, згідно із міжнародними вимогами, або під землею, або за межами мегаполісів. Тому наказ розмістити по сусідству з цими вибагливими до тиші та вразливими до вібрацій приладами звичайні виробничі верстати, що гудуть, мов дореволюційні паротяги, здалося науковцям відвертим знущанням. Або принаймні повним нерозумінням тонкощів метрології.

Відмовитися від своїх верстатів, залишивши їх новому власнику приміщень для переплавки на металобрухт, науковці теж не можуть. «На них виготовляють окремі деталі, корпуси і найрізноманітніші елементи нашої продукції, — коментує ситуацію директор наукового центру законодавчої метрології Борис Марков. — Йдеться про 86 одиниць верстатного обладнання. Причому, досить сучасного. Якщо його знищити, перерветься технологічний ланцюг, і ми не зможемо виробляти свої прилади і відповідно не зможемо виконати Державну програму розвитку еталонної бази». У свою чергу без останніх значно ускладниться процес інтеграції вітчизняної економіки на міжнародному ринку, оскільки продукцію, що не пройшла звірку на еталонах й не отримала усі необхідні сертифікати якості, не пустить на територію жодна держава.

За що «погорів» пан Горислав?

Проте всі ці надто шляхетні і витончені нюанси, схоже, залишилися поза увагою чиновників. Наприкінці минулого року замість своїх приміщень метрологи отримали наказ, яким Держспоживстандарт... розірвав контракт із Гориславом Сидоренком. Мовляв, немає незговірливого директора, немає і проблеми. Поважну причину звільнення, як неодмінну правову умову для такого кроку, управлінці не назвали. Такої, напевно, просто немає, бо минулий рік, що ввійшов у історію як період тотального спаду вітчизняної економіки, харківський Інститут метрології завершив з 25–відсотковим прибутком. Під керівництвом звільненого директора ця наукова установа стала однією з кращих не лише в Україні та СНД, а й у Європі. Про це свідчить хоча б той факт, що Горислав Сидоренко недавно був вдруге переобраний на посаду президента Євроазійської регіональної організації з метрології (КООМЕТ), до складу якої входить майже 20 країн Євразії. На відміну від наших сумних реалій, пристойне міжнародне товариство на керівні посади, умовно кажучи, кухарок не допускає. Тому якщо пану Гориславу вже вдруге довірили високий пост, це однозначно свідчить про високий рівень його кваліфікації та відмінні управлінські якості. До речі, рідна держава раніше теж високо оцінила внесок харківського директора, присвоївши йому звання заслуженого метролога України і нагородивши Державною премією в галузі науки і техніки за розробку сучасних приладів та раціоналізаторську діяльність. І ось на тобі, пане Гориславе, різкий поворот долі.

Ясна річ, співробітники інституту одразу ж звернулися до Держспоживстандатру з проханням скасувати грудневий наказ, але отримали досить дивну відповідь. «Відповідно до ст. 60 Конституції, ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази, — йдеться у відписці. — Наказ від 22 грудня 2009 року № 630 не є явно злочинним, а тому підлягає обов’язковому виконанню». Тобто виходить, столичні управлінці визнають свій наказ таким, від якого тхне правовим нігілізмом, але тільки за умови, якщо до нього сильно принюхатись. Мовляв, він може і злочинний, але не явно, тому будьте добрі, виконуйте.

Вибору як такого чиновники метрологам теж не залишили. Останньої п’ятниці лютого колективу інституту представили нового директора, 37–річного Ігоря Райніна, який до цього працював заступником начальника обласного управління економіки. Представили без попередніх консультацій, без попередження і оголошення порядку денного зборів, що не припустимо для установи зі статусом Національний науковий центр.

Подібна зневага стала останньою краплею у чаші терпіння науковців. У понеділок вони не пустили Ігоря Райніна до робочого кабінету, а у вівторок організували акцію протесту, назвавши її боротьбою з рейдерством. Далі боротимуться в суді, розіславши заодно тривожні листи у всі можливі столичні управи, включаючи адміністрацію нового Президента. У свою чергу керівники ДП «Харківстандартметрологія» подали судовий позов на Інститут метрології, щоб ті швидше забрали свої верстати, бо ДП вже кілька місяців оплачує оренду приміщень, якими не користується.

Чим завершиться цей конфлікт, сказати важко. Ще важче буде пояснити країнам — учасникам КООМЕТ, за що звільнили Горислава Сидоренка з посади директора, адже з точки зору міжнародного права, укладений із фахівцем контракт може бути розірваний лише за наявності злочину чи іншого правопорушення. Та й як поясниш цим рафінованим європейцям, що за приміщення у центрі великого мегаполісу (а може, просто землю під ним) в Україні і неньку рідну не пошкодують, не то що директора якогось там ННЦ? Особливо в період, коли державні важелі управління з одних рук переходять в інші і коли не зовсім­ коректні рішення можуть цілком зійти за «не явний злочин».