Не стало Дашкевича

З відходом Ярослава Дашкевича не стало цілої епохи — епохи свідомих борців із комунізмом в усіх його проявах. Він був більше ніж історик — пан Дашкевич творив не лише історичну науку, він займався креацією новітньої суспільної оцінки минулого. Зрештою, Ярослав Дашкевич був сином легендарних батьків — головного артилериста Січових стрільців, генерал–хорунжого армії УНР Романа Дашкевича та легендарної української військової Олени Степанів (Олени Степанівни), уславленої хорунжої Української галицької армії.

Ярослав Дашкевич народився 13 грудня 1926 року у Львові. У 1944–му закінчив Академічну гімназію у Львові, впродовж року навчався у Львівському медичному інституті, вищу освіту здобув на українській філології Львівського університету. Згодом працював бібліотекарем. Будучи сином «ворогів радянської влади», одразу став жертвою репресій, уже в грудні 1949 року був арештований органами МГБ за звинуваченням у політичній неблагонадійності. Ярославу дали десять років таборів — пересильні в’язниці у Харкові та Петропавловську й концентраційні табори комуністів, чи так звані «виправно–трудові табори» у Спаську та Караганді.

Але табори і поневіряння не озлобили його — він лишався теплою і чуйною людиною, далекою від націонал–параноїків. В одному з останніх інтерв’ю він розмірковував над своєю долею. «Я перейшов багато, — казав він, — але я б не сказав, що дуже плачу над своїм життям, дуже нарікаю. Я якось зумів бути вище від того. У мене була доля звичайного українського інтелігента. Інакшою вона й бути не могла». Навіть у своїх таборах пан Ярослав зумів знайти якісь позитивні сторони, «все це мене загартувало», казав він.

Після звільнення з таборів і повернення у цивілізований світ зі спецпоселення він роками не міг знайти нормальної роботи через «політичну неблагонадійність». У цей час Дашкевич стає, без перебільшення, відомим україністом й знавцем історії Сходу, насамперед Вірменії. За своє життя він написав близько 1000 наукових робіт. Але навіть кандидатську працю був змушений захищати в Інституті історії Академії наук Вірменської РСР. «Червона» Україна не любила свого сина. Але й він, у свою чергу, не любив і не боявся режиму, працюючи у Львові на другорядних наукових посадах. Наприкінці 80–х Дашкевич активно включився у публічний національно–демократичний рух. Але науки не полишив, підсиливши львівські академічні установи своєю репутацією у світі. Він і до останнього часу не полишав роботи — у 2009 році був серед упорядників семисотсторінкового академічного видання спогадів про Олену Степанів та Романа Дашкевича.

ДОВІДКА «УМ»

Ярослав Дашкевич — історик, сходо­знавець, археограф. Доктор історичних наук (1994), професор (1996). Керівник Сходознавчої комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові, член президії НТШ, голова історико–філософської секції НТШ, президент Історичного товариства Нестора–літописця, дійсний член Української вільної академії наук, Російського географічного товариства, Українського історичного товариства у США, голова громадського Комітету захисту архівів. З 1998 року очолив засновану кафедру сходознавства Львівського університету.