Сильніше за злочин

Масивні металеві ворота, прохідна з охороною. Вивіска: «Фонтанська загальноосвітня школа соціальної реабілітації». Тут для підлітків, які свого часу не подружилися з правопорядком, а то й скоїли злочин, забезпечено закритий простір. Ось, за скляними дверима передпокою, чекають на прийом троє «новеньких» хлопченят. Далі, на поверхах — навчальні класи, кімнати відпочинку, спальні. Біля спалень стіни розмальовані квітами й метеликами. Самі ж хлопці малювали. У менших на кожному ліжку поряд із подушкою — м’яка іграшка. На ліжках 14—15–річних старшокласників — також іграшкові ведмедики, слоники чи котики. «У них важке було дитинство і вони досі граються — вони ж іще діти», — пояснює завуч школи Наталя Анатій. Поза тим, учні виглядають серйозними та розважливими і залюбки розповідають про зміну свого життєвого курсу і віднайдення сенсу буття — завдяки цій школі.

Як їсти ложкою?

Учнівство для новеньких починається тут з «групи адаптації», де їх знайомлять зі статутом, привчають до режиму дня. За якийсь час хлопцям видають матроський костюм, вони урочисто приймають присягу і переходять у колектив, в якому нині 50 хлопців. Група вчителів визначає рівень знань новенького і направляє його до «класу корекції». Тут він навчатиметься місяць, а то й кілька, поки не вийде на рівень знань, відповідних вікові. І тоді вже перейде до відповідного класу. Адже деякі підлітки навіть літер не знають. Учителі займаються з ними індивідуально.

«Ми живемо за морським статутом, — розповідає завуч Наталя Анатій. — У кожному класі є актив: командир, харчовик, санітар. Хлопці прибирають, застилають ліжка — за цим стежить санітар. Харчовик у їдальні пильнує, щоб діти правильно їли, не поспішали й пережовували. Інший за навчання відповідає. Підйом о сьомій, сніданок, лінійка перед уроками. Після навчання обід, творча праця. А потім суспільно–корисна праця — на території школи є теплиці, де хлопці вирощують зелень, огірки, гриби. Посадили розсаду — капусточка вже отака! Вони цілий рік зайняті. Діє бальна система заохочень і мінусів. Увечері підбивають підсумки — хто на позитивних балах прожив день, а хто на негативних».

...У «класі корекції» схилилися над партами з десяток 8 — 11–річних хлопчиків. Сашко старанно виводить у зошиті цифри. Його перевели з Ананіївського інтернату.

— Я не слухався, тікав від вихователів, — пояснює хлопчик.

— А чого не слухався?

— Бо там били...

Тут малому подобається, усі уроки в нього — улюблені... У першому ряду сидять Мишко і Сергійко. Ще кілька місяців тому Сергійко не вмів їсти ложкою — глитав просто з тарілки. Мишко не знав, що таке ліжко, сходи і як зав’язувати шнурки. Ось так дивно їх «виховували» родичі. Тепер вони вже пишуть, розв’язують задачки, стараються... 10–річний Віталик у школі всього тижнів два. Доти жив на базарах, «катався» в поїздах із циганами — вони змушували його клянчити гроші і били. До того вдома била мати. Завуч Наталя Михайлівна дивиться на дитину з любов’ю: «Він навіть замітати не вміє, нічого не вміє. Але навчимося, правда ж, Віталичок?».

Голка — для вишивки

Діти, відмежовані браком любові від близьких людей, втрачають відчуття захищеності. Такий стан психологи називають депривацією. Окрім «емоційної тупості» (обличчя в таких дітей ніби застиглі, вони «не вміють» усміхатися), тотальної недовіри й озлобленості, депривація спричиняє шалене бажання виборсатися і за будь–яку ціну вижити в цьому світі. Такі діти не мають власного сенсу. Тому добрим на вигляд «дядечкам» не складно спрямувати їх на крадіжки та інші злочини. Добре, коли таку дитину вдасться вихопити з кримінального середовища і показати їй інший світ. Діти вкореняться там, де відчують себе потрібними.

«Ми намагаємося у кожній дитині знайти хороше і розвиваємо його, даємо основу, стрижень, щоб далі дитина могла діяти самостійно», — каже директор Фонтанської школи соціальної реабілітації доктор педагогічних наук В’ячеслав Баранов. Він пишається, що в школі розвинуте самоврядування. Майже щодня збирається рада вихованців, яка вирішує шкільні питання. Хлопці почуваються господарями і знають, що їхня думка є важливою. Дитина, яка раніше вважала себе зайвою, отримує тут можливість реалізуватися у творчості, спорті. Є гуртки малювання, вишивки, аплікації, ляльки–мотанки. Є чудовий духовий оркестр. «Один хлопчик у нас встигає всюди — і ляльки шити, і на музику, і картини малювати, такий гіперактивний, — розповідає Наталя Михайлівна. — Діти щось виготовляють руками — і нерви заспокоюються. Коли дитина зайнята справою, яка подобається, їй немає коли психувати».

Утім трапляються й «рецидиви». Чимало з дітей уже звикли до алкоголю, наркотиків або ж стали токсикоманами — дихали клеєм. Через три місяці і через півроку, як правило, стається зрив. Тиск піднімається, психіка порушується. «Вони й самі за себе переживають, намагаються стримуватися, але не завжди можуть, — каже Наталя Анатій. — От сяде дитина і страждає. Посидимо, поговоримо. Лікарі призначають заспокійливе». Заступник директора Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України Сергій Болтівець, який з 1997 року керує психологічним експериментом у Фонтанській школі, нагадує, що в таких дітей цілий «букет» різних хвороб — воші, дерматологічні й шлункові захворювання, сколіоз. Є психо–соматична медицина (лікує захворювання, спричинені «нервами»), а є сомато–психічна. У даному випадку, коли дітей добре пролікувати, то відійдуть і психо–неврологічні порушення.

Молитва і праця

По неділях і святах у шкільній каплиці — Служба Божа. На Великдень і Різдво діти гуртом вистоюють Всеношну, охоче йдуть хресним ходом. Улітку до Фонтанської школи приїжджали студенти Українського католицького університету зі Львова, спілкувалися з дітьми і ставили з ними вистави на біблійні сюжети. З педагогами влаштували духовно–педагогічний обмін досвідом. «Директор Фонтанської школи запропонував співпрацю різним конфесіям, — розповідає отець Володимир Ждан, священик Української греко–католицької церкви й викладач богослов’я в Українському католицькому університеті. — Каплицею опікується отець Сергій з Української православної церкви Київського патріархату, приїжджають також римо–католицькі священики і представники протестантських спільнот. Згодом діти самі виберуть, до якої церкви ходити. У шкільному закладі бажаною є участь саме традиційної церкви. Щоб вихованцями потім ніхто не зманіпулював, бо понівечені діти відкривають тут своє серце. Ми хочемо, щоб усе їхнє життя було пронизане Божою радістю».

— Ми тут читаємо літературу художню, духовну, різні енциклопедії. Розвиваємося і логічно, і морально. У неділю беремо участь у літургії, молимось. На Різдво колядки співали, — хвалиться 14–річний Толік.

— Це допомагає жити?

— Звичайно! Сенс життя з’являється.

Миколка додає:

— Раніше ми жили тільки для себе, а тепер ще для когось, для інших. Допомагаємо один одному.

«Прощавай, деприваціє!».

Діти вчаться довіряти, покладатися на когось і бути відповідальними, не підводити друзів. Підлітки, які вже понад півроку в школі, помітно відрізняються від новачків. Погляд яснішає, усміхаються, тримаються розкуто, впевнено. Вони з учителями гуртом їздять на екскурсії, фестивалі, на каток, влітку ходять у походи.

— Тут здоровий спосіб життя, ми не куримо, не п’ємо, — каже Толик. — Нам допомагають виправитися і дають шанс. Директор в усьому допомагає, шукає нам училища, щоб ми вдало поступили. Ми працюємо, усе пізнаємо, нас тут готують до дорослого життя.

У школі 9 класів, випускники прагнуть вступити в училища. Хтось хоче бути пекарем, хтось — малярем–штукатуром, водієм, моряком, юристом, музикантом. Усі хлопці бачать своє майбутнє хорошим, у доброму товаристві, в праці і взаємодопомозі. Питання до нас, хто по інший бік шкільного муру: чи готове до прийняття їх, таких, наше сьогодення?

ДОВІДКА «УМ»

До 1992 року дітей до шкіл соціальної реабілітації направляли комісії у справах неповнолітніх, куди входили працівники органів: партійних, комсомольських, профспілкових. Незалежна Україна ратифікувала Декларацію прав дитини і не мала права продовжувати практику цих комісій як позасудових трибуналів. З 1995 року малих правопорушників до шкіл соціальної реабілітації направляють «на підставі рішення суду за путівками управлінь освіти» та «через приймальники–розподільники системи МВС». Перед цим, у 1993 році, Постановою Кабміну визнано неправочинність рішення Ради Міністрів УРСР 1964 року «Про перетворення виховних колоній для неповнолітніх в спеціальні школи і спеціальні професійно–технічні училища» та підпорядковано такі школи управлінням освіти державних адміністрацій.

ДУМКА ВЧЕНОГО

Доктор Сергій Болтівець з 1997 року керує експериментом з психологічної, медичної, педагогічної і соціальної реабілітації підлітків на базі Фонтанської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації на Одещині. Суть експерименту — зміна психологічної позиції батьків та направлення до такої школи за їхньою згодою. Науковець пояснює, що таким чином зроблено крок до гуманізації суспільства. А позбавлення батьківських прав — це антизаконний захід. «Найбільшою травмою є суспільна зневага до їхніх батьків, — каже Сергій Іванович. — Ми повинні вживати заходів до виховання батьків, але не позбавляти їх контактів з дітьми. Ми хочемо, щоб дитина ставилася до мами як до злочинця? Але ж це неприродна, комуністична позиція».