Вижити в норі легше з матрацом, подушкою і бутербродом із салом. Волонтери досі закривають базові потреби фронту

— Це була вже четверта моя поїздка з початку нинішнього року на передову, — каже Катерина Дмитрівна. — У мене є друзі, військові волонтери з команди «Незламні», Роман Марочко й Володимир Мартиненко. Рома має великий бус, ми його повністю забиваємо й — уперед!

 

— Так це вже наче вчорашній день — возити передачі на фронт власним транспортом. Є «Нова пошта», яка обслуговує волонтерів безплатно. Економно і швидко. 

 

— Буквально перед поїздкою я відправила цією поштою сім великих посилок, у яких були переважно маскувальні сітки на танки, каремати, маскувальні плащі, окопні подушки, матраци. Однак живе спілкування ніщо не замінить. Цього разу ми з великими труднощами дістатись до місця розташування одного підрозділу, де ніколи не бачили волонтерів. У хлопців просто сльози на очах виступали, і вони більше дякували нам, аніж ми їм.

 

Зате ми виконали ще надзвичайно важливу місію — привітали двох іменинників чудовими тортами. У нашому фонді є волонтерський підрозділ «Оберіг» у селі Березівка, який діє при Будинку культури й спеціалізується на приготуванні домашніх страв (манників, млинців із м’ясом, холодців, різних салатів).

 

Волонтерки печуть також шикарні торти — високі, з гербами й маками на глазурі. Такі під замовлення коштують, мабуть, тисяч дві... Та річ не в ціні, звісно, а в увазі до кожного захисника. Для них відчути підтримку тилу мегаважливо. 

 

Дружина воїна, волонтерка Олена спекла й передала один з таких тортів, який ми доставили Саші Матвієнку на 35-річчя. До того місця під Ізюмом на Харківщині, в якому базується його підрозділ (77-та бригада), взагалі дороги немає. Наш задньопривідний завантажений бус розхитувало в усі боки, ми ледь не перекинулися. Я тільки молилася, щоб не кричати й не наводити паніку на водія. Слава Богу, водій у нас професійний. 

Добралися з великими труднощами. Зате якими ж були щасливими хлопці! До нашого приїзду вони готувалися — переодягнулися в чистий одяг, привели до ладу свої бороди... А домашнім смаколикам раділи, як діти. Казали, що наче дома побували.

 

— Час від часу у фейсбуці виникають суперечки щодо продуктових передач на фронт. На одинадцятому році війни це ще актуально?

 

— І буде актуально, поки б не тривала війна. Добре й регулярно харчуються ті, хто перебуває на базі: їм або привозять бронетранспортерами готову їжу, або вони мають власну кухню. Та й то достатня кількість їжі в польових умовах не означає, що воїни відмовляються від домашньої.

 

Нам завжди замовляють вареники з різними начинками, наприклад, і чомусь обов’язково желе «Бите скло». Вареників на цей раз відвезли понад пів тисячі, по кілька відерець желе та салату «олів’є», чималенько домашніх ковбас і сала різних видів. Веземо й картоплю, й олію, й вітамінні суміші з медом, лимоном, імбиром та горіхами, трав’яні чаї домашньої заготовки... Беремо передачі від рідних. 

Евакуація собаки з Донеччини.

 

А ще вперше порадували хлопців бутербродами з чорним хлібом, свіжим салом і часником. Їх наробили й завакуумували нардепка Анастасія Ляшенко й депутатка міської ради, військовослужбовиця ЗСУ, яка нині перебуває в декреті по догляду за дитиною, Аліна Савка. Чоловік Аліни доброволець, вже три роки у війську... 

 

Ці бутерброди — така класна штука й просто незамінна для бійців, які тримають передові позиції. Інколи вони й по півтора місяця, а то й по більше ховаються від ворожих прильотів у норах — невеликих бокових заглибленнях в окопах, куди можна пірнути, коли падає вже зовсім близько. Якщо уламки розлетяться окопом, то є шанс залишитись цілим...

 

Харчі й воду туди не підвозять — їх скидають з дронів, якщо вдається. Тож щільно запаковані бутерброди, в’ялене м’ясо й енергетичні батончики, які солдати кладуть у кишені, вирушаючи на позиції, їх дуже виручають. Такі продукти не займають багато місця, зате дуже калорійні й поживні. Певний час, коли зовсім сутужно, на них можна протриматись. Хоча це надзвичайно важка й виснажлива місія. Хлопці худнуть на 10-15 кілограмів. 

Того дня, коли ми добрались до 30-ї бригади, п’ятеро бійців якраз вирушали на такі позиції. Один із них після двох поранень... Я з ними лише встигла трішки поспілкуватися та сфотографуватися, і вони пішли.

Дуже дякували всі за бутерброди й просили привозити їх побільше.

Одна фронтова історія, що сталася з Катериною Дмитрівною, лягла навіть в основу казки, яку нещодавно представила лубенська письменниця Раїса Плотнікова. Вона про врятованого Честера — породистого собаку, якого залишили господарі в Донецькій області, тікаючи від війни, і який став другом одному з наших бійців.

 

Боєць отримав поранення й просив побратимів вивезти їх із зони бойових дій. Перебуваючи неподалік у черговій поїздці з гуманітарною місією, пані Катерина підсіла до військових у бронетранспортер, який мав евакуювати пораненого та його чотирилапого друга. Врятували обох. Солдата доправили в шпиталь, а Честер — у Лубни, де в нього з’явилися нові господарі. 

 

Голодні бездомні тварини, що світять ребрами, у прифронтових населених пунктах, куди періодично навідується Катерина Скуратовська, також стають об’єктами її турботи. 

Та все ж повертаємось до її основної місії. Під час нещодавньої поїздки вона за півтори доби відвідала 10 бригад на Харківщині та Донеччині. 

 

— З представниками трьох бригад зустрілися в Слов’янську, то трошки зекономили часу, — продовжує моя співрозмовниця. — Одного бійця, в якого був день народження, спеціально відпустили з позиції, щоб ми могли вручити йому торт і передачу від мами. А до однієї з бригад нас не пропустили — шлях до неї був заповнений ворожими дронами. Довелося залишити передачу на блокпості в Лимані, щоб не брати супроводження військових з РЕБом. 

До речі, РЕБи — це актуальний запит для волонтерів зі «Спільних Справ» протягом усієї повномасштабної війни. А ще дрони, маскувальні сітки й плащі, автівки, генератори. А також цвяхи, сокири, лопати, бензопили, фольгоізол — для облаштування бліндажів. А ще теплі в’язані пояси на попереки, робочі рукавиці, каремати, маленькі окопні подушки, миючі й гігієнічні засоби, антисептики...

 

— Цього разу ми виконали нестандартне замовлення: доставили бійцям одного з підрозділів стару пральну машину з центрифугою, — каже Катерина Дмитрівна. — Вони воду принесуть, підключать машинку до генератора, і матимуть собі «пральню». 

 

Вперше отримали замовлення на два детектори дронів. До мене з таким проханням звернувся 22-річний заступник командира інженерно-технічної роти, яка виконує завдання на Лиманському напрямку. Ми організували збір коштів і придбали новітні детектори «ВАРТОВИЙ SА6» за 40 тисяч гривень. 

— Зі зборами стало важче? 

 

— Я б не сказала. Лубенці мене знають, довіряють. Знають також багатьох своїх земляків, які нині у війську. Серед них є батьки з синами. Тому активно допомагають. До речі, ще по дорозі назад я виставила у фейсбуці оголошення про збір на тепловізор для 77-ї окремої аеромобільної бригади, в якій служать наші земляки. Вони дуже потребують цих «очей», що дозволяють спостерігати переміщення ворога в темряві. Ми їхали ще територією Донеччини, а вже перші донати почали надходити. 

 

У березні купили бус 90 тисяч для 36-ї бригади, який уже виконує свою роботу на передовій. А для 116-ї бригади зібрали 150 тисяч на джип. Всім говорю: ми можемо ТУТ працювати, бо ТАМ хлопці на смерть стоять за нас. Це мотивує донаторів. 

 

— Розкажіть про своїх людей, які не втомлюються допомагати війську. 

 

— Наш неприбутковий благодійний фонд має кілька підрозділів, кожен з яких відповідає за певний напрямок. Один із найбільших — «Команда Галини Волик» із Засулля. Син пані Галини воює, а вона з командою волонтерів займається виготовленням професійних маскувальних сіток і пошиттям маскувальних плащів за власними викройками. Жінки працюють на чотирьох швейних машинках. Їх часто просять про великі сітки — на танки, міномети та іншу бойову техніку. 

Катерина Скуратовська (праворуч) під час поїздки на передову.

 

Підрозділ «Тепло сердець» у Лубнах пошив уже понад 1 тис. 500 окопних подушок. Це те, чого найбільше потребують хлопці, які сидять у норах. Волонтерки шиють також у великих кількостях каремати. 

Волонтери з підрозділу «Мир — Україні» (Войниха) — майстрині з приготування смаколиків.

 

Загалом таких підрозділів кілька: «Оберіг» у Березівці, «Незламні» в Хорошках, «Нескорені» в Литвяках, «Команда Олени Курдюкової», «Сестри» та «Мереживо Захисту» в Лубнах. Окрім того, з нами співпрацюють підприємства, заклади, окремі громадяни.

 

— А який настрій на передовій? 

 

— Бойовий! І в 22-річного юнака, який добровільно понад рік тому пішов воювати слідом за батьком, і в зрілого чоловіка, котрому вже за 50. Вони завжди на позитиві, не ниють: «Коли вже та війна закінчиться, бо хочемо додому». Та й мови про це немає! Всі мотивовані, з ким би не зустрічалися. Всі налаштовані на Перемогу!

 

— Що вас, буває, засмучує у волонтерській діяльності?

 

— Коли «Нова пошта» повертає посилки. Ось недавно одна повернулася, бо бригада не вийшла з оточення. Півтора місяця пролежала у відділенні на Харківщині... Знаю, хлопці живі, правда, не знаю, на чому вони тримаються. Дуже сподіваюсь, що повернуться. А глянеш на інших, що сидять у кафе і навіть 50 гривень не перекинуть, то серце болить...