Наші сани їдуть не самі

Санний спорт в Україні живе не краще, а подекуди й гірше за інші зимові види. Практично позбавлені можливості тренуватися на батьківщині, саночники змушені не тільки готуватися за кордоном, а навіть проводити в чужих палестинах чемпіонат України. Попри такі негаразди, наші співвітчизники доволі успішно виступають на етапах Кубка світу, а минулого року Наталія Якушенко здобула для України першу медаль світового чемпіонату — бронзову. Відзнакою заслуг є той факт, що вже на другій Олімпіаді поспіль на церемонії відкриття прапор нашої держави нестиме представник саме цього виду спорту; тепер — Лілія Лудан.

Про те, чим живуть українські саночники напередодні Ігор, «Україні молодій» розповів президент Федерації санного спорту Олександр Пустовойт.

«Ми завжди боремося за призові місця»

— Олександре Сергійовичу, в передолімпійський сезон наші саночники показали не надто вражаючі результати. Чому?

— Дійсно, виступили набагато гірше, ніж очікували. Почалася якась незрозуміла серія травм — іноді трапляються такі прикрі несподівані ситуації перед відповідальними стартами. Були в деяких спортсменів проблеми й особистого характеру — не буду їх торкатися.

— В інтерв’ю «УМ» «спортивний» міністр Юрій Павленко казав, що особливу увагу в підготовці до Олімпіади його відомство звернуло на «медальні» види, до яких відносять і санний спорт. Це справді так?

— Нам удалося провести всі намічені закордонні збори — виділених коштів вистачило. Якщо ж говорити про якісь додаткові фінансові привілеї конкретно визначеним видам, то я цього не відчув.

— Від ваших підопічних очікують, що вони, в першу чергу Наталія Якушенко, боротимуться за нагороди.

— А ми завжди змагаємося за призові місця. У нас такий головний тренер, Валентин Папіровий, що завжди налаштовує спортсменів на максимальний результат. Якщо виходити на старт без амбітних планів, то краще взагалі не починати боротьбу. Я не буду робити прогнози, адже це невдячна справа напередодні такої масштабної події, як Олімпіада, але вірю, що наші спортсмени покажуть максимум своїх можливостей.

— Принаймні бронзова нагорода Якушенко на минулорічному чемпіонаті світу дозволяє на це сподіватися...

— Я до кінця вірив, що вона тоді візьме золоту медаль (сміється). Але не треба порівнювати Олімпійські ігри та світовий чемпіонат: це масштабні, але відмінні події, на які спортсмени по–різному налаштовуються.

До того ж у Лейк–Плесіді, де Якушенко стала третьою, траса для неї була зручною. У Ванкувері ж спортивна споруда має свої особливості, які теж можуть уплинути на підсумковий результат.

«Треба відновити втрачену спортивну інфраструктуру»

— Якщо вже йдеться про траси, то давайте поговоримо про українські реалії. Де в нашій країні саночники можуть пройти хоч якусь підготовку?

— Є стартова естакада у Львові та дерев’яна траса в Кременці, що на Тернопільщині. Але траса дуже застаріла як за конструкцією, так і за обладнанням — вона нікуди не годиться для нормальних тренувань. Місцева влада виділяє якісь гроші на її утримання, але цього вистачає хіба на латання дірок.

— А якою є ситуація зі львівською естакадою? Колись навіть говорили, що вона може стати ледь не одним із центрів підготовки саночників з усієї Східної Європи.

— Цю споруду ми мало використовуємо через проблеми з грішми, до того ж вона споживає забагато електрики. Але наявність об’єктів у Львові й Кременці принаймні дозволяє нам мати в цих містах школи підготовки молоді.

— Ви випередили наступне питання — що в Україні зі зміною? Адже лідери збірної, Наталія Якушенко та Лілія Лудан, уже доволі вікові спортсменки.

— Такі люди є і будуть, але результати не завжди приходитимуть одразу. Молодь має спробувати свої сили на міжнародних змаганнях, аби поступово нарощувати м’язи. При зміні поколінь потрібно почекати рік–два, поки молоді накатають свої кілометри.

— Нещодавно львівська влада загорілася бажанням спорудити повноцінну санну трасу, навіть до «спортивного» міністерства зверталася по допомогу. Це справді так?

— Поки це все слова, і я не можу сказати нічого конкретного з цього приводу. Як на мене, для нас такий об’єкт ще довго буде мрією, адже багато сусідніх країн також не мають санних трас.

Звичайно, що нам було б набагато легше готувати спортсменів за нормальних умов удома, але це величезні витрати. Ці кошти я б, швидше, направив на розвиток спорту загалом. Адже траса має бути логічним підсумком, перед яким варто поновити нормальне функціонування спортивних шкіл — і не тільки в нашому виді спорту. Відновимо втрачене за останні 20 років — тоді вже можна буде думати про наступні кроки в розвитку.

— Напрошується питання, де проводиться національний чемпіонат?

— Для цього ми їздимо на трасу до латвійської Сігулди. Звичайно, їдуть на першість лише підготовлені люди, адже на трасах світового рівня виступати без належного досвіду в нашому виді спорту небезпечно.

— Цікаво, чи існує в нас якось скелетон, адже цей вид спорту («спрощені» сани) також входить до олімпійської програми?

— Скелетон в Україні — лише на стадії зародження. Зараз стоїть питання об’єднання цього виду та санного спорту в одну федерацію. Поки що певні рухи у розвитку скелетону відчутні хіба у Львові. Але нам бракує як спортсменів, так і фахівців, які б серйозно займалися цим напрямом.

ЗАСІБ ПЕРЕСУВАННЯ

Правила санного спорту прості — перемагає спортсмен, який пройшов трасу за найменший час. Обов’язкова умова — спортсмен має фінішувати разом із саньми. Вага саней і їхня конструкція — регламентовані. Температура полозів повинна перебувати в певному діапазоні, що залежить від температури повітря. Також існують обмеження на вагу спортсменів та їх екіпірування

«Сани — це дуже тонка і своєрідна штука, такий собі баланс між тренером, спортсменом, погодними умовами та особливостями траси, — каже Олександр Пустовойт. — Якщо людина, яка сани готує, відчуває цей баланс, — вони «їдуть». У нас за це відповідає головний тренер Валентин Папіровий, і він цю межу добре знає. Це дуже досвідчений фахівець, один із найкращих фахівців у нашій справі в цілому світі — я завжди це заявляв і заявлятиму».

Папіровий має деякі «фірмові» «рецепти», як поліпшити швидкість. Але секретів не розкриває — втім, як і інші фахівці.