Предковічний голос правди

Донедавна вважалося, що, крім знаменитого полотна Іллі Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султану» та ще кількох робіт, історичного живопису в українському образотворчому мистецтві майже немає. Таку думку спростовує виставка, що відкрилася 21 січня у Республіканському будинку художника. У світлих виставкових залах українська історія заговорила на повен голос. Тут ми маємо не лише серйозне мистецьке явище, яке ще буде скрупульозно аналізуватися знавцями та широко обговорюватись, а й вагому політичну подію, що, як завжди, викликає в одних щире захоплення, а в інших — неприховане роз­дратування.

  Треба сказати, що це вже четверта виставка під гаслом «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». Автором ідеї та куратором акції (як і трьох попередніх) є художник–монументаліст Олександр Мельник, а його вірним помічником став побратим із секції монументалістів Олесь Соловей. За словами пана Олександра, коли з усієї України художники почали надсилати фото своїх картин, стало зрозуміло, що імпреза дуже популярна: якщо на попередній виставляли 170 робіт, то на цій — уже 240.

Амплітуда досліджуваного митцями часу — від трипільських прозрінь (на цю тему чудові, як завжди, роботи в камені Михайла Горлового), змагань давніх русичів, а потім козаків із ворогами — аж до страхіть штучного Голодомору в ХХ столітті, до змагань УПА (вражаючий за експресією п’ятиметровий розпис Олеся Соловея та Леоніда Воєдила «Золотий вересень», зроблений для Дем’янового Лазу, що  на Івано–Франківщині, і висунутий Київською організацією НСХУ на здобуття премії імені Бойчука) та подій уже зов­сім близьких до нас. Експресії вистачає і в роботах старших митців: тривожно вібрує червоне тло на картині Володимира Кушніра «Кобза» (1964 р.), і про щось розпачливо просить–застерігає небо й синів–козаків старий бандурист... Водночас теплий усміх викликає ліричне полотно Віри Кулеби–Баринової «1945. З мого дитинства», й гострою іронією грає робота Володимира Гарбуза «Три гетьмани»...

Серед учасників виставки — дуже багато молоді. Тут зустрілися дві школи — харківська (майстерня Віктора Гонтарєва, який минулого року відійшов у вічність) і київська (майстерня професора Миколи Стороженка). Їхні учні представили своїх учителів гідно. А ще, звісно, на молодих велике враження справляють поїздки історичними місцями України, які щороку зорганізовує пан Мельник, зокрема й відвідання Батурина. Не дивно, що на виставці так багато робіт присвячено Івану Мазепі та подіям у колишній гетьманській столиці на початку ХVІІІ ст. (Ольга Ковтун «Покрова. Гетьман»; Тетяна Кашкарова «Сон. Видіння»; Андрій Краснощоков «Спаси, Господи, люди твоя»; Ганна Фурс, триптих «Доля. Софія Русинська, Гальшка Гулевичівна, Магдалена Мазепина» та інші).

Через фінансову скруту в державі виставка могла б і не відбутися, адже на перший квартал нинішнього року коштів у Міністерства культури нема, — якби не підтримка Миколи Кочерги. Цей славний чоловік народився в Батурині, а нині проживає у США. Почав їздити в Україну з 1988 року. Він очолює Фонд імені Симона Петлюри і вже багато зробив для рідної землі: перелік цих добрих справ займе чи не цілу сторінку. Тепер пан Микола не тільки підставив плече, аби така велика й, безперечно, унікальна виставка змогла відкритися, а й планує ще опікуватися виданням її каталогу, оскільки вважає представлені мистецькі роботи дуже вартісними та  потрібними для загалу.

Експозиція працюватиме до 7 лютого. На жаль, цього року вона не зможе побувати в інших містах держави, як то було з попередніми трьома — вони з успіхом експонувалися як на заході, так і на сході України. Тим вагомішим є кожен день її перебування в Києві.