Ще не вмерла й «нє згінєла»

      Сьогодні в Київській опері Президенти Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський відкриють Рік Польщі в Україні. Запланований великий символізм нинішнього візиту польського президента спаплюжила урядова криза в цій країні. Наразі б доречним став посол іншої сусідньої з Україною держави з його вже сакраментальним афоризмом «Хотіли як краще, а вийшло як завжди». Уряд польських соціал-демократів унаслідок розколу в партії змушений піти у відставку, його голова, Лєшек Міллер, заявив, що допровадить державу до Європи, і відразу, тобто в перших числах травня, як тільки  Польща офіційно стане членом ЄС, залишить крісло прем'єр-міністра. Отже, через урядову кризу урочистий візит Олександра Кваснєвського «всох» до формату робочого і скоротився вдвічі — польський керівник відмовився від поїздки у Донецьк; він прилітає сьогодні надвечір, відкриває з фанфарами концерт в Опері, проводить завтра робочі переговори з Леонідом Кучмою та Віктором Януковичем — і пообіді вилітає на батьківщину.

      Утім Рік Польщі залишається тут.

      Рік Польщі в Україні  в дуеті з наступним — Роком України в Польщі — планується як широкомасштабна кампанія промоції, впливу, взаємопроникнення культур і суспільств. Враховано, що він не нестиме на собі відбитку міжособистісної (натепер — уже колишньої) дружби двох президентів, позаяк Кучма і Кваснєвський лишень почнуть цей дворічний марафон, а закриватимуть його навесні-2006 уже їхні наступники, адже президентські вибори у нас пройдуть цієї осені, а у Польщі — у листопаді-грудні—2005.

      На відміну від нас (бо ми лише одного разу спробували культурно-рекламно «засвітити» свою державу в Росії), поляки мають значний досвід проведення подібних Років — у Швеції, Іспанії, Австрії, окрім того — ще більше сезонів культури по всій Європі. Приміром, «Польська весна на Болеарських островах» — звучить красиво й екзотично. А з травня Польща проводить свої культурні сезони у Франції, де буде до жовтня представлено близько 550 культурних акцій. Порівняння з приблизно сотнею культурних заходів, запланованих для нас на цілий рік, грає, з першого погляду, не на користь України. Проте українцям гріх нарікати, позаяк маємо власний досвід порівнянь — з минулим Роком Росії, що обмежився політичною бравадою про дружбу слов’янських народів і кількома потужними, але суто елітарними концертами і гастролями здебільшого в Києві. Польський Рік продуманий глибше, стратегічно. Він хоче охопити всі галузі життя — не винятково культурно-фольклорну, а й політику, економіку, освіту. Зокрема, готується кілька економічних виставок, так би мовити, «виставок досягнень народного господарства», серед них — у вересні у Харкові, про престиж якої свідчитиме хоча б те, що відкриватимуть її, як очікується, глави урядів України та Польщі. Поза тим, Рік передбачає якнайширші міжрегіональні спілкування — понад сотню різноманітних заходів, здебільшого інформативно-бізнесового характеру, які — полегкість держбюджетам — фінансуватимуться з казни українських областей та польських воєводств.

      «Дуплет» Років України в Польщі та Польщі в Україні, безсумнівно, має великий політичний зміст, про що свідчить бодай і бадьоре гасло «Разом у Європу». Однак є й інші бачення і вищі смисли цієї ідеї. Наприклад, поляки, пробираючись більш як десятиліття до Великої Європи, в один прекрасний день усвідомили, що в Європі і загалом у світі їх не знають, майже не знають. Що довів, зокрема, Рік Польщі в Іспанії. «Картина бачення Польщі за кордоном зараз гірша, ніж вона є насправді, — констатує пан Рішард Жолтанецький, директор Інституту Адама Міцкевича, державної установи, відповідальної за «культурну» частину Років Польщі. — Ми хотіли б більше розповісти світові про себе. А надалі прагнемо ідеального — щоб не ми самі возили свої досягнення світом, а щоб світ приїздив до Польщі». Словом, польська держава щодо власної промоції міркує «по-дорослому» і, звісно, не шкодує на це ні організаційних ресурсів, ні фінансових. Так, Рік в Україні обійдеться польській державній скарбниці у 5 млн. злотих (це трохи більше мільйона доларів).

      Попри географічне сусідство і тривалу спільну історію, з'ясовується, що поляки не дуже добре знають українців, а українці — поляків. Стереотипи живучіші за людей. Можливо, за два подальші роки їх удасться як не знищити, то хоча б модернізувати? Найпомітніший стереотип у поляків: незмога звільнитися від історизмів мислення, себто польське уявлення про Україну підсвідомо обмежується Волинню і Галичиною, решта України для них — терра інкогніта. «Пересічні поляки мають кілька стереотипів про українців, старий та новіший. Найпоширеніший — це ностальгія за східними кресами. Другий, сучасніший, сформувався за рахунок українських заробітчан у нас, й іноді це важкі усвідомлення, адже в нашій країні безробіття складає 20 відсотків», — розмірковує професор Яцек Пурхля, директор Міжнародного центру культури в Кракові. Проте пан Пурхля вважає, що робота може допомогти часові пришвидшити нищення старих стереотипів. Адже підростає нове покоління людей, для яких польсько-українські війни початку ХХ століття, Львів, УПА, цвинтар орлят стають не більше, ніж сторінками в підручниках історії.