Серія сальто — не кожному під силу

      Улітку кияни стануть свідками досить незвичного для них дійства, адже вулицями нашої столиці мандруватиме олімпійський вогонь, який завдяки компаніїї «Coca-Cola» понесуть обрані щасливчики — від титулованих спортсменів до звичайних людей, які своїм життєвим настроєм та вчинками є справжнім прикладом для всіх громадян України. Уже потроху визначаються учасники цієї естафети. Так, стало відомо, що на Оксану Цигульову, срібну медалістку сіднейської Олімпіади у стрибках на батуті, володарку багатьох інших нагород — від чемпіонки СРСР до чемпіонки світу й Європи, вже покладено таку унікальну й водночас відповідальну місію.

      — Я взагалі-то вже не виступаю, — такими словами зустріла мене Оксана, яка змінила місію спортсмена на материнські обов'язки, — вже півроку після народження сина сиджу з дитиною вдома.

      — Розкажіть, будь ласка, а хто вас номінував на учасника естафети олімпійського вогню?

      — Друзі порадили мені взяти участь у конкурсі, а анкету заповнював мій чоловік.

      — Як ви сприйняли звістку про те, що вас обрали факелоносцем?

      — Це було несподівано й водночас приємно. Ви ж знаєте, що була велика конкуренція на участь у цій місіі.

      — Чи обіцяли якусь нагороду за естафету?

      — Чесно кажучи, про це жодних розмов не було. Гроші чи подарунки тут не важливі, адже сам факт пронесення вогню — відзнака для спортсмена, його почесна нагорода.

      — Чи зустрічаєтесь з колишніми колегами зі стрибків?

      — Звісно, ми час від часу бачимося. От нещодавно була така зустріч зі спортсменами, коли вони приїхали з етапу Кубка світу. А сьогодні вранці вони полетіли у Грецію, де відбуватиметься передолімпійський тиждень — я за них хвилююся і вболіваю.

      — Ви назавжди пішли зі спорту?

      — Вважаю, що моя професія у майбутньому хоч якось буде пов'язана зі спортом, позаяк я все життя йому віддала.

      — Яка перемога запам'яталася найбільше?

      — Звісно, це олімпійський Сідней, де я виборола срібну медаль. Це пам'ятна дата, адже саме у 2000 році батут було уперше запроваджено як олімпійський вид. До цього ми подолали довгий шлях, чекали і готувалися. Для нас то була видатна подія. Окрім цього, не забути чемпіонати світу, Європи, Ігри доброї волі, де ми з напарницею Оленою Мовчан здобували нагороди. Вона, до речі, братиме участь у найближчих Олімпійських іграх.

      — Здавалось би, що стрибати на батуті — справа з легких...

      — Зовсім ні. Це важко, адже потрібно мати добрий вестибулярний апарат, а також силу, волю й бажання перемагати. Можна навчитися робити одне сальто, але два, три — не кожному під силу.

      — Яка історія цього виду спорту?

      — Батут — відносно молодий вид спорту, адже народився він у 60-70 роках минулого століття. Спочатку його використовували для підготовки космонавтів. Я, до речі, встигла виступити і в чемпіонатах СРСР, де ставала лідером змагань чотири рази.