На Черкащині щойно закінчилися дослідження черняхівського некрополя, які проводила Трипільська експедиція Інституту археології НАНУ (керівник цих розкопок доктор Інституту археології Борис Магомедов). Незважаючи на фінансові проблеми, що, як злидні, обсіли українську археологію, учасники даної експедиції залишилися задоволені цьогорічними роботами. Адже на території села Легедзине їм удалося наткнутися на фактичний скарб — розкопати кілька поховань малодослідженої черняхівської культури. Відкрита у 1899 році Вікентієм Хвойкою біля села Черняхи, вона отримала однойменну назву. Відомо, що етнічну основу черняхів складали давньогерманські племена готів, які у ІІІ ст. мігрували на території сучасної Румунії, Молдови, України та на південь Росії. Черняхи мали тісний зв’язок із античним світом, що спонукало до підвищення культурного та технічного рівня цього народу.

«Хто у вас тут організатор? Мою стіну прошу не чіпати, бо вчора я її сам пофарбував». Візит огрядного дядечка, готового рішуче захищати своє майно від творчості майстрів графіті, точно відтворює внутрішні протиріччя вуличного мистецтва. Райтери (вони ж, за стійким уявленням пересічних городян, хулігани з балончиками фарби у руках) малюють, де хочуть, з чим не завжди погоджується навколишній світ. Але у Харкові усе було легально і пристойно. Тобто узгоджено, оплачено, підкріплено офіційними паперами. У результаті кілометрова стіна, утворена типовими залізними будками одного з салтівських гаражних кооперативів, перетворилася на виставку під відкритим небом. Нею любо–дорого помилуватися і з вікна автівки чи трамвая, і крокуючи вздовж різнобарвного арту пішим ходом. Останнє справляє більш яскраве враження через сусідство вуличної «галереї» з такою ж гаражною, але не розписаною стіною: на тлі знайомої до болю сірості райтерське мистецтво доводить право на власне існування ще переконливіше.