Невиправдані сподівання

Тоді як 16 липня світові ЗМІ передавали про рекордний у США касовий збір прем’єри «Гаррі Поттер і Напівкровний Принц» (22,2 мільйона доларів лише за одну прем’єрну ніч), в Україні тільки готувалися до початку прокату. Завдяки старанням видавництва «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА», яке швидко і якісно видавало переклади всіх частин «поттеріани», у нас сформувалася своя армія прихильників історії про хлопчика–чарівника. Але цільова аудиторія книги від часу виходу першого тому в 1997 році виросла, тепер дорослі хлопчики й дівчатка сприймають роман більше як боротьбу добра і зла. Як би не критикували Джоан Ролінг, але її книжки саме про це: що таке «добре» і що таке «погано» з вчительською ретельністю вона пояснює у діалогах, бійках і переживаннях героїв. Педагогічну місію «поттеріани» вже визнали навіть у Ватикані, де відзначили останній фільм за «належний баланс» у висвітленні романтичних стосунків між підлітками і чітку оцінку, що добро має перемогти зло. Але прихильники цієї казкової історії зі святими отцями не погоджуються.

Творці фільму заявляли, що шоста частина холодитиме кров, але водночас зігріватиме любовними флюїдами, які випромінюватимуть головні герої: ще вчора діти, а сьогодні вже тінейджери з усіма супроводжуючими обставинами. У результаті, на київській прем’єрі зал більше вибухав сміхом (у сценах, коли учні недолуго проявляли свої «дорослі» амбіції: ну знаєте, як це буває у школах), ніж затамовував дихання від жаху, який на Гогвартс мав наганяти Темний Лорд через своїх темних посіпак. Тому питання, в першу чергу, до режисера Девіда Йетса: чому в проекті, ціною 200 мільйонів доларів, глядач не спостерігає постійних сутичок між білими магами Ордена Фенікса та їхніми ворогами–смертежерами? Одна–єдина вартісна сцена цієї головної лінії книги — переслідування смертежерів Гаррі (Деніел Редкліфф) та його симпатії Джинні (Бонні Райт) в очеретяних заростях неподалік хатинки Візлі. Що вже говорити про фінальну сцену — загибель директора школи Албуса Дамблдора (Майкл Гембон): її бездарно провалили. Убивство досвідченого захисника добра, від опису якого у книзі просто навертаються сльози, у фільмі показано якимось затертим епізодом: від удару смертельного закляття Дамблдор на мить застигає в повітрі, після чого камера періодично втуплюється в його пополотніле обличчя, а навколо — ріденька масовка з учнів школи. Те, що в книзі описується в передостанньому розділі «Плач Фенікса» (весь розпач того, що сталося), у фільмі стало завершальним епізодом, коли в небі з криком пролітає великий птах, схожий на папугу: здогадалися, це улюблена птиця загиблого директора — фенікс. Джоан Ролінг значно сильніше виписала драматургію останніх подій: переслідування смертежерів відбувається ще й за участі школярів Гогвартса, тобто в боротьбі з темними силами активно задіяне молоде покоління. Зрештою, смерть вчителя й фактичного опікуна — це те, що робить із Гаррі–хлопчика Гаррі–чоловіка, який усвідомлює, що тепер має покладатися тільки на себе.

Незважаючи на те, що актори значно переросли своїх героїв за віком, свою роботу (за завичкою й досвідом) вони виконують рівно. Відзначити хотілося б епізодичні з’яви в кадрі Хелени Бонхем Картер («Свіні Тодді»), якій дісталася роль божевільної темної чаклунки Белатриси Лестрейдж: вона грає просто рухами і мімікою, навіть репліки здаються зайвими. Ще один досвідчений актор Джим Бродбент зіграв центральну фігуру шостої частини «поттеріани» — слизького професора Горація Слизорога. Окремо варто згадати про українських акторів, які озвучували картину. «Український» голос Дамблдора — м’який і безпристрасний, якось не в’язався з образом директора, котрий, незважаючи на свою сивочолість, відрізняється бурхливим й авантюрним характером. Хоч підбір голосів час від часу різав слух, але не це стало найбільшим злом українського перекладу. Хочеться запитати в компанії, яка займалася озвученням: коли вони відкриють український правопис і дізнаються щонайменше, що в українській мові є кличний відмінок?

У підсумку після перегляду картини маємо неприємне враження зраджених надій: треба було Warner Bros затягувати прем’єру більш ніж на півроку, щоб показати таку слабинку. Хоча це не заперечує успіху наступних серій «поттеріани»: через великий обсяг сьому книгу «Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії» розбито на два фільми, які планують випустити в прокат відповідно 2010 і 2011 роки. Тут уже працюють закони ринку, який потужно експлуатує бренд «Гаррі Поттер».

ОЦІНКА ЕКСПЕРТА

«Очікував, що буде гірше»

Віктор Морозов, перекладач «Гаррі Поттера» на українську мову:

— Сама екранізація мені сподобалася. Я чув багато критичних відгуків про цю роботу Девіда Ейтса, який є телережисером, а не кінорежисером, тому очікував, що буде гірше, але вийшло непогано. От тільки гра дитячих акторів «не дотягувала», особливо, коли треба було передати трагізм. Самі англійські актори робили це неприродно, а тут ще додалося й неприроднє озвучення українських дитячих акторів.

Я перекладав сценарій цієї картини, тому переглянув попередню, п’яту частину, щоб знати особливості його перекладу на українську. І от там, наприклад, Гегрід узагалі не вставляв жодних діалектних слів (одна з оригінальних знахідок перекладу «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА». — Ред.). Тому я хотів, щоб різниця між двома останніми фільмами була мінімальною і використав у репліках Гегріда лише «файно» і «файненько». Наступний етап — озвучення — відбувався уже без моєї участі.