Старість його вдома не застане

22.04.2009
Старість його вдома не застане

Квіти ювіляру.

«Старість мене вдома не застане, я в дорозі, я в путі...» Ці слова з відомої пісеньки, життєствердні й оптимістичні, у реальному житті — швидше виняток, аніж правило. Але історія народного артиста Олександра Сегаля у цьому контексті — навіть не виняток, а унікальний приклад того, що сперечатися з віком не лише можна, а й треба. Його біографія багата на події і зустрічі з видатними особистостями минулого століття, а в переддень свого 90–річчя Олександр Наумович навіть не має часу зайвий раз переглянути фотоальбоми та дипломи — в Театрі оперети він готує постановку «Сорочинського ярмарку», яку випустять наприкінці сезону.

«З балетом я пов’язаний усе життя, — розповідає Олександр Сегаль. — Ще в дитячі роки влаштовував спектаклі у дворі. Полюбив цю справу, танець, хореографію. Вступив до приватної балетної студії під керівництвом Ксенії Давидової, яка була племінницею композитора Петра Чайковського. Потім три роки навчався в Київському хорео­графічному технікумі, закінчив його з дипломом соліста балету».

Молодого артиста балету Сегаля у 1938 році розподілили в Київський театр опери і балету, потім мобілізували в армію. Служив в Ансамблі пісні і танцю Київського військового округу, одним із керівників якого був балетмейстер Павло Вірський. «Під час війни ми об’їздили всі фронти, — згадує Олександр Наумович. — Пройшли від Києва до Берліна, давали концерти солдатам, які билися на передовій». Разом з Ансамблем пісні і танцю виступала також Клавдія Шульженко.

Завершивши берлінською «лезгінкою» біля Бранденбурзьких воріт військовий період своєї творчості, Сегаль повернувся в Оперний театр. Пропрацював там 20 років, а коли настав час пізнати всі радощі життя радянського пенсіонера, Міністерство культури направило Олександра Наумовича балетмейстером до Ансамблю танцю, яким керував Павло Вірський. А в 1980 році став головним балетмейстером Київського театру оперети. Сегаль поставив балетні номери до найвідоміших спектаклів Оперети — «Весела вдова», «Маріца», «Сільва», «Баядера», «Містер Ікс», «Фіалка Монмартру»... Виступав у Польщі, США, Іспанії, Франції, Португалії, Австрії...

«Ось так, і досі працюю. Часи були різні — і складні, і не дуже, приємні і неприємні, — зізнається Олександр Наумович «УМ». — І коли мене запитують, що складніше — танцювати самому чи навчати танцю інших, я відповідаю: складно і те, й друге. Якщо не захоплюватися цією справою, не бути фанатом цієї справи, якщо ставитися до неї формально — нічого не вийде. Хоча професія балетмейстера насправді дуже складна. Адже виходить так, що диригент, хормейстер вплітають у канву вистави музику, написану композитором. А балетмейстер має лише схематичний сюжетний малюнок, який йому потрібно «оживити» візуально, і танець він придумує сам».

Балет у виставі — не самоціль, а продовження дії. Цю аксіому Сегаль сповідував в усіх своїх понад півсотні постановок, зізнаючись, що іноді доводилось і сперечатися з іншими авторами вистави, але спільний знаменник знаходили завжди. Домінантою балетного мистецтва вважав і вважає класику, насторожено ставиться до «модерну й авангарду на пуантах».

У неділю в Національній опері відбулася вистава «Лебедине озеро», присвячена 70–річчю творчої діяльності Олександра Сегаля. Колись ювіляр танцював у цій постановці партію Ротбара та іспанський танець. А 8 травня у Київській опереті на честь головного балетмейстера театру відбудеться ювілейний концерт, у програмі якого — балетні номери, які поставив Олександр Сегаль.