Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Роман Кофман.
У Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії відбувся концерт «Українській авангард», яким художній керівник та диригент Київського камерного хору Роман Кофман відкрив новий цикл свого авторського проекту. Назва, відверто кажучи, ввела в оману, адже замість відомих прізвищ композиторів покоління 60–х у програмі значились імена молодих авторів (Віталій Вишинський, Сергій Зажитько, Максим Коломієць, Вікторія Польова, Сергій Пілютіков, Володимир Рунчак, Святослав Луньов, Любава Сидоренко, Іван Небесний). Проте їхні твори викликали гучний резонанс у публіки та об’єктивно презентували генерацію тих, хто йде попереду ХХІ століття.
У розумінні музиканта ХХІ століття авангардисти — це вже не ті, які підривають канони, шукають нові техніки та засоби формотворення. Радше, навпаки, ті, — хто, як зазначив в одному з інтерв’ю сам Роман Кофман, уже «перехворіли хворобою пошуку прийому». Передусім це композитори, котрі у своїх творах намагаються віднайти гармонію та пізнати істину мовою почуттів.
Такими острівцями серйозних роздумів проекту стали «Metabola» для камерного оркестру Любави Сидоренко та «Шляхи відторгнутих» для камерного ансамблю Максима Коломійця. Стрункі, цілісні композиції авторів вирізнялися індивідуальною чистотою стилю, емоційною врівноваженістю та винятковою лаконічністю розгортання музичної думки. Віртуозна техніка композицій Любави Сидоренко підкреслила ще й глибоку інтелектуальність музики молодої композиторки.
Своєрідною ліричною нотою в загальному пошуку смислів буття прозвучали «Елегія» для струнних і фортепіано Віталія Вишинського (соліст — Дмитро Таванець), Tristium для струнних Святослава Луньова та вокальний цикл Івана Небесного «Вже котрий це до тебе лист...» для сопрано і струнних на слова Василя Стуса (солістка — Світлана Глеба). Зокрема, «Скорботні піснеспіви» триптиху Святослава Луньова на якусь мить змусили зупинити дихання та відчути серцебиття... Водночас «темброві варіації» Івана Небесного нагнітали колосальну душевну напругу, передчуття трагічності та співпереживання.
Щоправда, серед учасників проекту не кожен сприймав навколишню дійсність крізь призму серйозних міркувань. Принаймні для епатажного Сергія Зажитька — це просто гра. Красномовним доказом його парадоксального ставлення до життя став диптих «Поховальні танці» для струнних: вибагливий, іронічний, стилізований й абсолютно позбавлений траурного підтексту. Замість скорботи — легкий джаз та елементи пентатоніки. Автор по–своєму спробував відтворити стародавнє ставлення до смерті, й не більше. Натомість Аnthem для струнних, фортепіано та дзвонів Вікторії Польової (солісти — Олексій Шмурак, Георгій Черненко), «Сфурмато» для баяна і струнних Сергія Пілютікова (соліст — Роман Юсипей) та «1 + 16 + ...» неконцерт для скрипки і струнних Володимира Рунчака (солістка — Ольга Рівняк) прозвучали по–філософськи, сповнені новаторських ідей, писані індивідуальним почерком досвідчених майстрів. Тематичної цілісності концерту надали ще й виважені коментарі Романа Кофмана, що стали основою драматургії вечора — від першого до останнього твору.
На жаль, охочих долучитися до слухання нової української музики та відкрити для себе імена молодих композиторів виявилося недостатньо, щоб заповнити залу філармонії. Чи то смислова невідповідність назви проекту багатьох збила з пантелику, чи збіг із виступом гурту De Phazz у Жовтневому палаці зумовив таку малочисельну аудиторію? Можливо, причина — у звичайній непоінформованості. Бо напівпорожній партер (уже не кажучи про балкон!) на імпрезах маестро Кофмана — явище небувале.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>