Ті, що шукають гармонію

У розумінні музиканта ХХІ століття авангардисти — це вже не ті, які підривають канони, шукають нові техніки та засоби формотворення. Радше, навпаки, ті, — хто, як зазначив в одному з інтерв’ю сам Роман Кофман, уже «перехворіли хворобою пошуку прийому». Передусім це композитори, котрі у своїх творах намагаються віднайти гармонію та пізнати істину мовою почуттів.

Такими острівцями серйозних роздумів проекту стали «Metabola» для камерного оркестру Любави Сидоренко та «Шляхи відторгнутих» для камерного ансамблю Максима Коломійця. Стрункі, цілісні композиції авторів вирізнялися індивідуальною чистотою стилю, емоційною врівноваженістю та винятковою лаконічністю розгортання музичної думки. Віртуозна техніка композицій Любави Сидоренко підкреслила ще й глибоку інтелектуальність музики молодої композиторки.

Своєрідною ліричною нотою в загальному пошуку смислів буття прозвучали «Елегія» для струнних і фортепіано Віталія Вишинського (соліст — Дмитро Таванець), Tristium для струнних Святослава Луньова та вокальний цикл Івана Небесного «Вже котрий це до тебе лист...» для сопрано і струнних на слова Василя Стуса (солістка — Світлана Глеба). Зокрема, «Скорботні піснеспіви» триптиху Святослава Луньова на якусь мить змусили зупинити дихання та відчути серцебиття... Водночас «темброві варіації» Івана Небесного нагнітали колосальну душевну напругу, передчуття трагічності та співпереживання.

Щоправда, серед учасників проекту не кожен сприймав навколишню дійсність крізь призму серйозних міркувань. Принаймні для епатажного Сергія Зажитька — це просто гра. Красномовним доказом його парадоксального ставлення до життя став диптих «Поховальні танці» для струнних: вибагливий, іронічний, стилізований й абсолютно позбавлений траурного підтексту. Замість скорботи — легкий джаз та елементи пентатоніки. Автор по–своєму спробував відтворити стародавнє ставлення до смерті, й не більше. Натомість Аnthem для струнних, фортепіано та дзвонів Вікторії Польової (солісти — Олексій Шмурак, Георгій Черненко), «Сфурмато» для баяна і струнних Сергія Пілютікова (соліст — Роман Юсипей) та «1 + 16 + ...» неконцерт для скрипки і струнних Володимира Рунчака (солістка — Ольга Рівняк) прозвучали по–філософськи, сповнені новаторських ідей, писані індивідуальним почерком досвідчених майстрів. Тематичної цілісності концерту надали ще й виважені коментарі Романа Кофмана, що стали основою драматургії вечора — від першого до останнього твору.

На жаль, охочих долучитися до слухання нової української музики та відкрити для себе імена молодих композиторів виявилося недостатньо, щоб заповнити залу філармонії. Чи то смислова невідповідність назви проекту багатьох збила з пантелику, чи збіг із виступом гурту De Phazz у Жовтневому палаці зумовив таку малочисельну аудиторію? Можливо, причина — у звичайній непоінформованості. Бо напівпорожній партер (уже не кажучи про балкон!) на імпрезах маестро Кофмана — явище небувале.