Сильні голоси і харизма. Київська опера феєрично завершила сезон й оголосила наступну прем’єрну постановку

Київська опера на Подолі відома своїм умінням по-доброму дивувати.

 

Але у заключному гала-концерті до закриття свого 43-го сезону вона перевершила саму себе.

 

Цей концерт органічно поєднав різні жанри й стилі: оперу, балет і мюзикл, «високу» класику і джаз із роком, твори зарубіжних та українських композиторів.

 

При цьому всі зарубіжні вокальні твори лунали в якісних українських поетичних перекладах, а відтак кожен виконаний номер ставав своєрідною мінівиставою; і водночас він був поєднаний з іншими в загальному полотні концерту, який підтримував неослабну увагу публіки впродовж понад двох з половиною годин.

 

Почалося все з «легкої» музики — Тревіса, Гершвіна, Бернстайна, П’яццолли. Потому зазвучала світова оперна і балетна «популярна» (а часом і рідко виконувана) класика — Гуно, Россіні, Пуччіні, Моцарт, Доніцетті, Деліб, Шуберт, Бізе.

 

Не бракувало й перлин українських композиторів — Івана Небесного (його «Лускунчик Гофмана» став однією з найкасовіших прем’єр минулого сезону, показавши: ми цілком здатні обійтися без зачовганого нескінченними виконаннями «різдвяного» балету Чайковського), Євгена Станковича, Юрія Мейтуса, Анатолія Кос-Анатольського.

 

А фінальним акордом у програмці значилася архіскладна заключна фуга з останньої опери Верді «Фальстаф» — теж з успіхом поставленої (в Києві та українською мовою — вперше) в сезоні, який зараз завершився.

 

Задіяно в концерті було практично весь склад оперної та балетної труп. І концерт цей переконливо довів: сьогодні колективові Київської опери, очолюваному Петром Качановим, підвладне практично все у жанровій палітрі сучасного музичного театру.

 

Увесь концерт залишив у публіки цілісне й світле враження. І все ж у ньому були виконавці, що варті особливої згадки. Мініатюрна, пластична і надзвичайно харизматична, наділена яскравим сильним сопрано Наталя Чепченко спершу показала свій хист у джазових композиціях Гершвіна.

 

Потім вона ж незрівнянно проспівала примхливу Кішечку з веселого вокального ансамблю Россіні (їй вдало «асистували» «коти» Данило Коток та Володимир Щур).

 

Далі вона ж втілила сміливу й невідпорну Адіну в дуеті з закоханим простаком Неморіно (Д. Котком) із «Любовного напою» Доніцетті. І, нарешті, зірвала тривалі овації своїм здатним закохуватися в кожну жінку пажем Керубіно з «Весілля Фігаро» Моцарта (частину арії вона проспівала, стоячи вниз головою в стійці на руках — і це нітрохи не завадило якості голосоведення).

 

Отже, маємо вже сформовану нову зірку нашої оперної сцени, від якої сьогодні можна очікувати яскравого втілення творів будь-яких жанрів та складності.

У різних іпостасях чудово виявили себе в концерті бас Володимир Щур (Арістарх, Лепорелло, Мілль), бас-баритон Антон Перегуда (Дон Жуан, Мефістофель), сопрано Ганна Твердова (Джульєтта, Норіна), сопрано Ганна Шевченко (Лакме, Сюзанна), меццо-сопрано Марія Антоневська (Маліка і Ельвіра з Моцартового «Дон-Жуана» — отже, співачка вдало випробувала себе і в сопрановому репертуарі), бас Андрій Гонюков (Коллен і Командор), тенор Данило Коток (вже згаданий Неморіно й Кіт із композиції Россіні).

 

Але й ті, хто вийшли на сцену тільки в одному сольному номері, запам’яталися так само. Анна Зарецька з блиском проспівала й зіграла рідко виконувану в нас арію Кунігунди з Бернстайнового «Кандіда».

 

Вікторія Осадчук була надзвичайно переконливою в глибоко драматичному солоспіві Морріконе (який вона виконала у власному перекладі). Ганна Семець органічно чулася в трагічному образі співачки Флорії Тоски, а Сергій Андрощук з почуттям проспівав передсмертну арію закоханого в неї художника Каварадоссі. 

 

Артем Курінний запам’ятався динамічним виконанням арії Графа з «Весілля Фігаро». Дарія Назимчук на високому рівні драматизму втілила образ Анни з «Украденого щастя» Мейтуса.

 

Володар яскравого комедійного хисту Сергій Макієнко був чудовим Доном Паскуале, а Олександр Киреєв зірвав оплески запальним виконанням куплетів Тореадора.

 

Окремо варто згадати про повністю виконану (в перекладі незрівнянного Миколи Лукаша) фінальну сцену з Моцартового «Дон Жуана». Чудовими були й балетні сцени з «Історій у стилі танго», «Лускунчика Гофмана», «Майської ночі», «Сойчиного крила».

 

Особлива роль належала артистам балету й під час виконання оперних сцен — часто пронизаних єдиним пластичним вирішенням, співучасниками втілення якого були і співаки, і танцівники. На окрему подяку заслуговує хор театру (хормейстер Анжела Масленнікова).

 

І, звісно, центральна роль у концерті належала головному режисерові театру Віталію Пальчикову, головному диригентові Василеві Василенку та їхнім колегам — режисерам і диригентам. Мимоволі подумалося: як різниться цей концерт від того, що звикли розуміти під цим словом раніше!

 

Адже не так давно навіть дуже талановиті артисти на дуже добрих концертах просто виходили по черзі й виконували нічим не пов’язані поміж собою номери.

 

Усе, що діялося у Гала-концерті з нагоди закриття 43-го театрального сезону Київської опери, було підпорядковано єдиній концепції сценічної дії, і номери в своїй неповторній окремішності логічно переходили один в одного.

 

Напевно, ніхто в залі ні на хвилину не забував, що цей концерт відбувається в часи найжорстокішої війни за виживання України та українського народу.

 

Друге його відділення почалося з вірша соліста Київської опери Євгена Шептекіти, який сьогодні захищає Україну в лавах ЗСУ. Його слова: «Ти притримай для мене місце/Біля сцени, у першім ряду./Я не знаю, я не обіцяю,/Але, може, я все ж ще прийду» — озвалися в багатьох серцях болем, тривогою, але водночас і надією.

 

А керівник театру Петро Качанов розпочав коротке заключне слово з подяки українським воїнам, завдяки яким у тилу можливі концерти й відносно мирне життя. Він оголосив: весь збір з концерту буде перераховано на потреби ЗСУ. Вже потім він дякував усьому колективу театру, який складається зі справжніх фанатиків, — у доброму розумінні цього слова.

 

...Фуга з «Фальстафа», заявлена останньою, насправді не стала заключним номером концерту. Організатори приберегли для слухачів несподіванку: пісню з рок-опери «Патріот», якою театр розпочне свій наступний, 44-й, сезон.

 

Вона — про тих, хто не боявся іти проти течії, наближаючи незалежність України. Ну а поки проти течії йде і сама Київська опера на Подолі, — єдиний оперний театр України, де всі опери звучать українською мовою.