Вам роялті? А хто ви такі?

Проблема авторського права, яку нещодавно порушували співаки на чолі з Русланою, днями вибухнула новими сенсаційними подробицями. Цього разу свій протест проти «махновщини», яка є визначальною у сфері мистецької інтелектуальної власності, озвучили кінематографісти. На відміну від представників вокального мистецтва, кінематографісти мають халепу міжнародного значення. Оскільки одним із учасників цього скандалу став польський режисер Єжи Гофман — українські суди не визнають того очевидного факту, що саме Гофман є автором фільмів «Знахар» і «Вогнем і мечем». «Це вперше відбулося в моєму житті. Легально суд незалежної та вільної держави позбавив мене авторського права на мої фільми», — обурення пана Гофмана межувало із щирим подивом. У схожій ситуації опинилися і його українські колеги Давид Черкаський (автор «Острова скарбів»), Віктор Гресь (режисер фільму «Чорна курка, або Підземні жителі») та інші. Вони чи їхні представники сумлінно ходили на засідання судів, де їм відмовляли у визнанні авторського права. Не важко здогадатися, що при такому ставленні митців дуже добре почуваються пірати, які штампують диски з тим же «Островом скарбів» і навіть не вказують у вихідних даних, що автором цього мультика є Давид Черкаський. А які претензії, які порушення? Якщо суд не визнав авторство Черкаського, то чому це мають робити пірати?

За словами голови Спілки кінематографістів Бориса Савченка, вони мають справу з цілою мафією ворогів, які або ж «відморожуються», не з’являючись на судові засідання, або йдуть на всілякі хитрощі, аби тільки не платити роялті (авторські відрахування). Серед таких, хто по той бік лінії фронту, Савченко називає і Міністерство культури, яке видає дозволи на продажі DVD–дисків без зазначення прізвищ авторів, і телеканали, які демонструють фільми, але, знову ж таки, не платять авторських відсотків, приватні фірми, які тиражують фільми і мультики за схемою, схожою на ситуацію з «Островом скарбів». За словами фахівця з інтелектуальної власності Сергія Кулакова, схожа доля спіткала переважну більшість українських художніх та анімаційних фільмів, що були зняті за останні десятиріччя. Як розповів Кулаков, права на мультики «Доктор Айболить», «Капітошка», серії мультфільмів Володимира Дахна про козаків належать студії «Анімафільм». Розпоряджається цими фільмами студія на свій розсуд, але грошей авторам не перераховує. Розмірковуючи, мабуть, таким чином: якщо ми маємо права на цю продукцію, то чому маємо платити людям, які її створили?

«Треба робити так, як роблять шахтарі — йти до Кабміну й бити касками об асфальт, — каже Олексій Левченко, художник–постановник, секретар НСК з питань авторського права. — Але ми маємо лише інтелект, ми ж не можемо стукати інтелектом... Хоч усе, що відбувається з визнанням авторських прав, я можу назвати корупційною змовою проти митців». До речі, Левченко також мав особисту судову епопею, у результаті чого отримав довідку, що він є художником фільму «Чорна курка, або Підземні жителі». Художником, але не автором...

Кінематографісти й надалі обіцяють штурмувати цю стіну абсурду та беззаконня. На чергове судове засідання у грудні збирається Давид Черкаський, а Єжи Гофман має намір відстоювати свої права у Європейському суді та вимагати компенсації за нанесену шкоду в розмірі 5 млн. євро за кожен фільм. «Річ не в грошах, а в законі, — каже польський режисер. — Адже у кожній моїй картині — частина моєї душі».

ПІСЛЯМОВА

Після виступу кінематографістів зі своїми коментарями не забарилося й Міністерство культури. В офіційній заяві йдеться, зокрема, про те, що «відповідно до діючого законодавства України про авторські права суб’єкт авторських прав щодо фільмів визначається згідно із законодавством, яке діяло на момент, коли ці фільми створювались, і не може визначатися законодавством, що набуло чинності пізніше». Цей коментар стосується «Острова скарбів» та «Чорної курки...», тож можна лише поспівчувати Черкаському і Гресю, які спізнилися з узаконенням своїх прав? Є у цій заяві і відповідь пану Гофману: «прокатні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму режисера Єжи Гофмана «Вогнем та мечем» (With Fire and Shord) виробництва TELEWIZJA POLSKA S.A.... на території України до 31 грудня 2008 року належать приватному підприємцю Халяпіну В. В.». Правами для домашнього відео володіє ТОВ НВП «ВікКон плюс» (Київ), а телевізійного показу — ТОВ «Емерес» (м. Дніпропетровськ). Тож панові Гофману, треба так розуміти, логічніше апелювати не до Мінкультури, а до цих структур. Тільки ж хто його послухає, якщо суд не визнає режисера автором його фільму? І чи матиме час і натхнення метр сучасного кінематографа для цих принизливих суперечок?