Ласкаво просимо... на вихід

Подорожі — одна з небагатьох складових мого життя, інвестування якої приносить справжню втіху, емоційну та професійну. Париж, Ніцца, Монако, Амстердам, Барселона, Прага, Брюссель — перелік своїх «вилазок» у Європу я завжди поповнюю з величезним задоволенням. А потім з не меншим задоволенням пишу репортажі з цих подорожей на шпальті «Мандрівки».

Єдине, що мене завжди нервувало в цьому процесі, так це оформлення віз. Основні проблеми, звісно, брало на себе туристичне агентство, але ж і мені клопотів вистачало — підготувати фотографії, довідки, ксерокопії документів тощо... Місяць тому вирішила відкрити собі багаторазову шенгенську візу, скориставшись угодою між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз для деяких категорій громадян, до яких входять і працівники мас–медіа. Дуже цікавими як з професійної, так і з естетичної точки зору мені видалися дві події, які відбудуться цієї осені у Кельні — Ніч музики та Ніч музеїв. Побувати на подібних компактно–масштабних фестивалях — Ніч музики, наприклад, відбуватиметься відразу на 25 майданчиках — я мріяла давно. Озброївшись необхідними документами, вирушила до консульського відділу посольства ФРН. Переступивши поріг цієї поважної установи, я зрозуміла, що моє уявлення про манеру та принципи роботи консульства було далеким від реалій.

Подив № 1. Працівники консульства не мають звички представлятися. Тому картина тут вимальовується наступна: претендент на візу стоїть перед віконцем у повному біографічному «всеозброєнні» (в анкеті треба вказувати навіть дівоче прізвище), працівник консульства — така собі невідома субстанція жіночого або чоловічого роду. (Я, наприклад, спершу спілкувалася з дівчиною у коричневій блузці з віконця № 12, а потім — із хлопчиною в окулярах із віконця № 5, особлива прикмета якого — він шульга. Оце і вся конкретика). Про угоду про спрощення візового режиму ці люди або ж не знали взагалі, або ж робили вигляд, що не знають. Принаймні довелося їм залишити роздруківку з інтернету.

Подив №2. Вимоги до документів просяться в окремий фейлетон. Наприклад, якщо людина подає новий закордонний паспорт, то має також надати ксерокопії всіх сторінок старого. Питається: яким чином це зробити, якщо у зв’язку із закінченням терміну дії старий документ був зданий у ВВІР? Подаючи документи для оформлення візи, людина має підтвердити свою фінансову спроможність. Гортаючи ксерокопії документів на квартиру, машину, дачу, земельну ділянку тощо, шульга з віконця №5 видав просто–таки геніальну фразу: «А може, це все у вас куплене в кредит». Покажіть мені такий банк, який видасть стільки грошей! Навіщо, питається, вимагати підтвердження фінансової спроможності, якщо потім виникають такі дивні запитання?

Подив №3. Найбільше вразила неповага до офіційних листів із Національної Спілки журналістів, Академії української преси та газети «Україна молода», в яких підтверджувалася моя приналежність до журналістської професії та мета візиту до Німеччини. Скажімо, що може бути незрозумілим у фразі: «Україна молода» підтверджує цим листом, що метою подорожі вказаної особи є виконання професійних обов’язків журналіста»? Працівники ж консульства поставилися до неї з недовірою й у тональності, схожій на допит, почали цікавитися, з ким конкретно я зустрічатимуся і що писатиму. Та зустрічатимуся з ким забажаю, з вуличними музикантами, наприклад! І взагалі, для того, щоб написати, скажімо, репортаж, не обов’язково зустрічатися з кимось конкретно — там ситуація підкаже...

Сьогодні замість візи у моєму новенькому паспорті — дві відмови з посольства Німеччини. Невже в моїй скромній особі працівники консульського відділу Посольства ФРН побачили якусь загрозу Німеччині чи потенційного незаконного мігранта? На жаль, практика відмови у шенгенській візі українським журналістам сьогодні є досить поширеною. Питається, навіщо приймати угоди, які все одно не діють?