На вулицях Вільнюса сьогодні нічого не свідчить, що вже за півтора місяця, 12 жовтня, у країні відбудуться парламентські вибори. Не мозолять очі бігборди чи інша реклама з «політичним навантаженням». Це заборонено законом. Неприпустимі в Литві також концерти на підтримку політичних сил чи щось на кшталт роздачі гречки чи іншої «гуманітарки» перед виборами. Законом про вибори передбачені лише публікації програмних партійних засад, оприлюднення їх на телебаченні у визначений час та ще можливість узяти участь у теледебатах. Відтак на вулицях литовської столиці майже ідилічна атмосфера, розмірений ритм життя.
Уже чотири роки це — Євросоюз і НАТО. Країна, яка входить до клубу найрозвиненіших країн світу. Ці чотири роки Литва пройшла з президентом Валдасом Адамкусом. Учасник антирадянського збройного спротиву, емігрант і «поверненець», пан Адамкус швидко завоював довіру співвітчизників своєю «західністю»: прагматизмом, безкомпромісністю в боротьбі з корупцією і твердістю у відстоюванні національних інтересів. Для України Литва Адамкуса — одна з найпослідовніших країн ЄС і НАТО, які відстоюють наше право приєднатися до цих організацій, «маленька» на перший погляд країна, з якою у нас величезні обсяги торгівлі, народ і культура, з якими нас пов’язують віки спільної історії.
Своїм баченням українсько–литовських стосунків, подій у світі та в регіоні Валдас Адамкус люб’язно поділився в ексклюзивному інтерв’ю «Україні молодій».
— Пане президенте, що для вас означає бути главою Литовської держави? Адже після еміграції очолити державу — це унікальний випадок.
— Людина, яка покладає на себе виконання обов’язків президента, повинна мати почуття відповідальності. Вона не може прийти і сказати: «Я хочу бути президентом». Тому, можливо, лише багаторічна праця, а в моєму випадку — прагнення до національної самосвідомості та свободи, привели мене на пост президента. Я вважаю, що ти не можеш нав’язати себе народу, а коли люди вимагають, аби ти виконував свої обов’язки, тоді ти і покладаєш їх на себе.
— Який ваш стиль роботи? Ви часто виїжджаєте на місця, спілкуєтеся з людьми? Як ви дізнаєтеся думку громадян про вашу роботу?
— Якщо президент закриває себе в одній будівлі, то він є поганим президентом і для країни, і для народу. Тому я використовую кожну нагоду, виїжджаю не лише в міста, а й у села, намагаюся спілкуватися з людьми і чути їхні проблеми. Президент не може відгородити себе також і від міжнародної спільноти, і я багато часу проводжу за кордоном, на зустрічах із керівниками інших держав.
— Нещодавно парламент Литви прийняв закон, який мав великий резонанс — заборона як фашистської, так і радянської символіки. У нас з ініціативи Віктора Ющенка також немало робиться для ліквідації символів тоталітарного режиму, але це викликає агресивний спротив. Як, на вашу думку, варто чинити з радянською спадщиною?
— Передусім ми не можемо забувати історію, і особливо її дуже складний окупаційний період. І коли ми говоримо про символіку радянського періоду — це дуже болюча для нас тема. У нас були дуже чіткі приклади того, як намагалися маніпулювати цією символікою. Давайте як приклад візьмемо перенесення пам’ятника Невідомому солдату в Таллінні. На мою думку, естонці віддали данину шани вже тим, що перенесли його в більш підходяще місце. А цим просто маніпулювали. Ми пішли іншим шляхом: зібрали всю радянську символіку в одному місці, і тепер той, хто хоче з нею ознайомитися, може зробити це в музеї.
Нав’язування ж сили, зокрема і в такому питанні, ще ніколи не давало добрих результатів, так я вважаю. У нас кілька скульптур радянського періоду залишаються на своїх місцях, ми їх просто ігноруємо.
— Нині головна мета України — інтеграція до Європейського Союзу і НАТО. Ці процеси настільки складні, що майже ніхто не заглядає в майбутнє і не думає, що буде після цього. Литва чотири роки тому приєдналася до цих міжнародних організацій. З якими новими проблемами і викликами зіштовхнулася ваша країна після вступу?
— Наш чотирирічний досвід показує, що ми отримували тільки користь. Тепер, коли наша країна є членом НАТО, ми бачимо, що рівень безпеки набагато вищий, ніж якби ми були самі. А участь в Євросоюзі дозволяє нам оцінювати ці питання більше з економічної точки зору. Але членство в цих організаціях потрібно було обов’язково, як обов’язково потрібне було і проведення реформ. У Європейському Союзі ми повинні були досягнути певних критеріїв, які висуваються до всіх членів. А питання НАТО для нас полягає в наступному: чому ми хочемо бути членом НАТО, не готуючись до війни? Ми не шукаємо ворогів, у нас їх немає. Ми вступили до НАТО для того, щоб у разі необхідності з допомогою інших країн ми могли б себе захистити. І я думаю, що будь–яка людина в Литві зараз підтвердить, що ми почуваємося набагато безпечніше, будучи членами цієї організації.
— Тобто в литовському суспільстві є одностайна думка про переваги членства в ЄС і НАТО?
— Можу твердо сказати, що членство в цих організаціях має підтримку в понад 60 відсотках усієї нації.
— Нещодавно в Литві, під впливом подій на Кавказі, виникла дискусія щодо потреби змін в оборонній стратегії країни. Лунали навіть думки про повернення до практики призову до війська. Ваша позиція, наскільки відомо, — керуватися п’ятою статтею Північноатлантичного договору, де йдеться про колективну безпеку. І все ж, як вплине конфлікт у Грузії на політику національної безпеки Литви?
— Наша політика безпеки не змінилася. Вона скерована на захист наших основних принципів, і ми йдемо цим шляхом. Наша військова політика не орієнтована на напад, а лише, у разі потреби, на оборону. Для того ми і є членами НАТО, аби узгоджувати свою стратегію захисту із загальною стратегією захисту НАТО. Ми окремо не можемо створити сильний флот, сильну авіацію, які б могли протистояти сильному агресору, тому реорганізація нашої армії не ослаблює наших позицій.
— Коли ви 12 серпня вилітали до Тбілісі, то заявили, що міжнародна спільнота не повинна допустити повторення в Грузії мюнхенського сценарію 1938 року. Це була одна з найчіткіших і найжорсткіших заяв щодо російської агресії у Грузії. Яке ваше теперішнє бачення конфлікту в Грузії з висоти хай і не великого часу, але коли основна фаза бойових дій минула?
— Я вважаю, що ці події підкріпили ті мої думки, які я й висловлював міжнародній спільноті, і мають бути підкріпленням того, щоб не відбувся другий Мюнхен.
— А як Литва формує свої стосунки з Росією тепер, після того, що відбулося в Грузії?
— У роки незалежності вся наша політика щодо Росії була скерована на те, щоб зберігати взаємну повагу і відносини двох держав–партнерів. На жаль, не можу сказати, що така ж сама точка зору й у нашого великого сусіда щодо нас. Та це не зіб’є нас з обраної дороги, і сьогодні ми наполягаємо на рівноправних відносинах із Росією.
— Якщо повернутись до Бухарестського саміту НАТО, де Україна та Грузія не отримали Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). На вашу думку, Україна і Грузія просто не були готові до цього чи розклади в самому НАТО не дали можливості дійти консенсусу в цьому питанні?
— Світовій громадськості відомо, що Литва підтримує членство (в НАТО. — Авт.) і Грузії, й України. На жаль, мушу сказати, що не в усіх держав однакова точка зору щодо цього питання, зокрема в деяких держав виникає сумнів щодо готовності двох країн–кандидатів. Теперішня ситуація в Грузії лише загострює й посилює ці сумніви. Цього не можна сказати про Україну. Оцінка готовності дуже важлива, і я недавно запитував лідерів обох країн про їхню готовність до ПДЧ. Я отримав дуже чітку відповідь від Президента Ющенка: «Так, Україна готова!» Але випадок із Грузією дещо інший, оскільки останні конфлікти ускладнюють ситуацію в Грузії. Однак це жодним чином не змінює моєї установки всіляко підтримувати приєднання України і Грузії до ПДЧ.
— Непросто передбачити рішення майбутнього, грудневого, засідання міністрів закордонних справ країн НАТО на цю тему. Однак, на вашу думку, останні події на Кавказі збільшують шанси України і Грузії отримати План дій щодо членства чи навпаки?
— Я вважаю, що збільшують, оскільки зараз з’явилися нові чинники дестабілізації в регіоні, і якби Україна та Грузія були членами НАТО, то подібного не сталося б.
— Разом із президентами України, Польщі та Естонії, а також прем’єр–міністром Латвії ви відвідали Грузію в найгарячіший час російських бомбардувань. Як ви почувалися під час такої небезпечної мандрівки, коли в Грузію довелося в’їжджати вночі з боку Азербайджану. І чи були ті овації на двохсоттисячному майдані в Тбілісі нагородою для вас за ризик?
— Коли ти захищаєш свої принципи, то не думаєш у цей час про якісь небезпеки. Я вважаю, було б нешляхетно бути осторонь, коли відбуваються такі події, і для мене було дуже важливо стояти на майдані у Тбілісі перед багатотисячним зібранням людей і віддавати їм данину моєї поваги. Ми захищали основні принципи демократії і захищатимемо їх незалежно від того, які небезпеки нам загрожуватимуть.
— У вас не виникало бажання по приїзді з Тбілісі поділитися враженнями, емоціями з близькими, колегами?
— Мої особисті емоції не були аж такими гострими, щоб про них розповідати. Однак я одразу по приїзді поділився своїми враженнями та оцінками з президентом США. Розказане мною справило враження й на Джорджа Буша, й на кандидатів у президенти США, з якими я тоді також поспілкувався. Причому не я їм дзвонив, а сам президент США кілька разів телефонував мені, як і кандидати в президенти. Це означає, що наш крок помітили на світовому рівні.
— Президент Віктор Ющенко завжди особливо тепло про вас говорить. І тим, хто може спостерігати за вами на міжнародних зустрічах, видається, що відносини між вами дуже тісні і у вас повне взаєморозуміння...
— Я радий, що люди так оцінюють наші відносини. Але головне: я маю найтепліші почуття до вашого Президента, тому що він через Помаранчеву революцію привів український народ до свободи і до того рівня демократії, на якому зараз знаходиться Україна.
Я особисто і всі ми хочемо, аби Україна входила до країн західної демократії, і щоби внутрішні розлади не ослабили ті позитивні процеси, які відбуваються у вашій державі.
— Тут, у Литві, доводилося не раз чути, а тепер роблю також власний висновок, що ви максимально відмобілізовані на робочий режим, виконання президентських обов’язків і, зрозуміло, маєте мало вільного часу. Та все ж цікаво, чим ви цей час наповнюєте, чим займаєтеся у вільну хвилину?
— Якщо маю вільний час, то насамперед проводжу його з книгою і дуже стараюся не відставати від подій у літературно–культурному житті. Крім того, я сам пишу певні відгуки про події, що відбуваються. І якщо в мене є таки вільний час, я зазвичай роблю те, що дуже давно люблю, — спостерігаю за спортивними змаганнями.
Я і сам регулярно займаюся спортом, донедавна — із доволі серйозними навантаженнями. Через день пропливав по кілометру в басейні. Влітку катаюся на велосипеді та граю в теніс. Щоправда, віднедавна, з травня цього року, навантаження довелося зменшити за наполяганням лікарів.
А от бджолярем, з подачі Віктора Ющенка, мені поки що не вдалося стати. Кілька років тому він мені подарував три вулики. Якийсь час вони стояли біля мого будинку. Та потім я переконався, що кваліфіковано доглядати за ними не зможу. І передав вулики у Музей бджолярства в Інгалінському національному парку. Зате тепер, коли заїжджаю в музей, мене пригощають медом із моїх вуликів. Ось і в цей четвер (учора, 28 серпня. — Авт.) їду в Інгаліну, звідти вже повідомили, що приготували мені діжечку меду.
Валдас Адамкус (Вольдемарас Адамкавичюс)
Народився 3 листопада 1926 року в Каунасі, в родині військового.
Під час війни навчався в школі і брав участь у русі опору радянській окупації.
1944 року з батьками виїхав до Німеччини. Того ж року повернувся до Литви, де служив у націоналістичному «Легіоні захисту Батьківщини», воював проти радянської армії. Після того, як легіон був розбитий, Адамкавичюс повторно емігрував до Німеччини.
У Німеччині закінчив литовську гімназію. Вчився на природничому факультеті Мюнхенського університету. Активний учасник та організатор спортивних змагань. На олімпіаді поневолених народів у Німеччині (1948) у змаганнях із легкої атлетики здобув дві золоті та дві срібні медалі.
1949 року Валдас Адамкус прибув до США, 1955 року отримав американське громадянство. Працював на фабриці автомобільних деталей в Чикаго, креслярем в інженерній фірмі.
1960 року закінчив Технологічний інститут Іллінойса за спеціальністю «цивільний інженер».
На початку 1970–х Валдаса Адамкуса запросили у Федеральне агентство охорони навколишнього середовища США, що саме створювалося. Призначений заступником адміністратора п’ятого регіону (середній захід США). З 1981 — адміністратор п’ятого регіону. На цій посаді прослужив 16 років, пішов у відставку в 1997 році.
Увесь час, мешкаючи за кордоном, брав активну участь у діяльності литовських емігрантських організацій. Заснував у США литовський спортивний клуб Lituanica. З 1972 року щорічно відвідував Литву. Організовував стажування в США для литовських науковців.
1992 року повертає собі литовське громадянство. 1993 року керує виборчою кампанією кандидата в президенти Литви Стасіса Лазорайтіса. Брав участь у парламентських виборах 1996 року.
1998 року вперше обраний президентом Литви.
2002 року висувався на другий термін, але програв у другому турі Роландасу Паксасу. Після того, як 2004 року Сейм усунув Паксаса з президентської посади, на дострокових виборах у другому турі за Валдаса Адамкуса проголосували близько 52% литовців.
У листопаді 2005 року, після відмови урядової більшості створювати спеціальну парламентську комісію (цього вимагала опозиція) для розгляду бізнесових справ родини прем’єр–міністра Литви Альгірдаса Бразаускаса, президент Валдас Адамкус зробив кілька заяв із тиском на урядову коаліцію та звернувся персонально до прем’єр–міністра публічно прояснити ситуацію щодо висунутих йому звинувачень. 22 листопада 2005 року Бразаускас звернувся по Литовському телебаченню до громадськості країни і відповів по суті звинувачень стосовно бізнесу його дружини.
* * *
19 липня 2008 року міністр охорони здоров’я Литви Рімвідас Турчинскас вручив прем’єр–міністру заяву про відставку. Таке рішення міністр прийняв після критики президента Литви. Напередодні Валдас Адамкус висловив сумнів у тому, що Турчинскас здатний належно контролювати очолюване ним відомство у зв’язку з публічними звинуваченнями в можливій непрозорій закупівлі автомобілів швидкої допомоги та можливій корупції у Державній службі контролю за ліками.
Це вже п’ята відставка в нинішньому литовському уряді, що працює з 2006 року. Навесні 2007 року у відставку подав міністр фінансів Зігмантас Бальчітіс, чий син порушив литовське законодавство. Потім у добровільну відставку змушені були йти міністри внутрішніх справ, охорони довколишнього середовища та освіти.
Зростання товарообігу між Литвою та Україною відзначали президенти під час травневого візиту Віктора Ющенка до Вільнюса. За минулий рік товарообіг між країнами сягнув 700 мільйонів доларів. Ющенко й Адамкус зійшлися тоді на думці, що цьогоріч ця цифра має сягнути мільярда доларів, що, швидше за все, і буде виконано до кінця року. Товарообіг України, приміром, з Польщею, де 38 мільйонів населення — чотири мільярди доларів, тож зрозуміло, наскільки прискорено розвиваються наші торгові стосунки з Литвою, з її 3,3 мільйонами жителів.
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
