Лазуровий берег комуніста Грача

Небагато у Старому світі прийомів, раутів і балів, наділених статусом дійсного епіцентру світського життя. Їх репутація вивірена часом і високим патронатом королівських сімей, а не захопленим придихом дешевого глянцю. Для європейської знаті, нащадків аристократичних родів, членів «вищого світу» відвідини подібних заходів — must visit. Нувориші й «міщани у дворянстві» щодуху прагнуть скласти їм компанію.

Одне з таких дійств — бал Червоного Хреста в Монако. Щороку добродійний захід проводять на початку серпня. Цього року на ньому засвітився... один із лідерів Компартії України Леонід Грач. Дізнавшись про візит пана Грача на Лазуровий берег, «Обоз» негайно зібрався в дорогу. Сам факт перебування полум’яного борця зі світовим капіталізмом на улюбленому курорті європейської знаті й російських мільярдерів видався нам примітним. Особливо в контексті аскетичної доктрини КПУ й іміджу безсрібника, який Леонід Іванович культивує багато років.

«Українська» Рів’єра

Російські олігархи французьку Рів’єру освоїли давно і міцно. Так, у найодіознішого з них — Бориса Березовського — на мисі Антіб є вілла з мелодійною назвою Chateau de La Garoupe. Досить часто можна зустріти тут і Романа Абрамовича. Він, правда, вважає за краще дислокуватися на власній яхті.

Українська тусовка на Рів’єрі набагато компактніша. Ви­бираючи між Каннами, Сен–Тропе, Антібом і Ніццою, наші спів­вітчизники здебільшого віддають перевагу Монте–Карло. Більшість із них відпочивають тут багато років. Приклад тому — брати Суркіси, Віктор Медведчук і Давид Жванія.

Раніше друзі–соціал–демократи зупинялися в готелі «Ле Мерідієн». Левова частка всіх його постояльців — російськомовні громадяни. Останніми роками до щільних рядів російських багатіїв долучилися білоруські й казахські колеги, які практично не поступаються їм за обсягами капіталів. «Мерідієн» примітний тим, що має власний пляж. Чужому потрапити на закриту територію майже нереально. Проте віднедавна конкуренцію йому склав «Монте–Карло Бей».

Громада готельної новобудови височіє буквально за два кроки від «Мерідієна». Цього літа сюди перекочували брати Суркіси і Віктор Медведчук із сім’ями. Причому вони займають тут не просто номери, а цілі апартаменти. Їхній приклад наслідував і «регіонал» Нуруліслам Аркаллаєв. «Обоз» зустрів його у холі «Готелю де Парі», де він проводив вечір із друзями.

— Ну в мене апартаменти скромні — лише пара кімнат, — зізнався він.

— І скільки ви за них платите?

— Сім тисяч євро, — чесно сказав депутат.

Утім його колега з фракції БЮТ, що випадково зустрівся нам наступного дня на пляжі «Бея», в цьому засумнівався.

— Не може бути так дешево! Я дізнавався: у нашому готелі за добу звичайні апартаменти тягнуть на тисячу з хвостиком євро. Може, це він мав на увазі за день?

Так чи інакше, і Аркаллаєв, і «сердечний» нардеп, що погодився розмовляти винятково на умовах анонімності, в минулому — бізнесмени. Нічого поганого в їх перебуванні на Лазуровому березі, за великим рахунком, немає. На відміну від комуніста Грача.

Скромна розкіш буржуазії

Окрім ностальгійних назв, відмінна риса «човників» [пришвартованих у головному порту Монте–Карло, що належать вихідцям із екс–СРСР] — наявність вертолітного майданчика. Вартість їх стартує з позначки 15 мільйонів доларів. За місцевими мірках вважається недорого. Як іронізує з цього приводу один «регіонал»: «Усе, що менше 19 метрів [завдовжки], — шлюпка».

Генеральний «огляд» плавзасобів — фестиваль яхт — традиційно відбувається тут наприкінці серпня. Це ще один привід зустрітися сильним і багатим світу цього. Хоча більшість яхт, звичайно, в оренді. Так само, як і шикарні машини, що плентаються вузькими вуличками Монте–Карло (розганятися ніде) на поталу роззявам–туристам. Найчастіше трапляються червоні й жовті «Феррарі», «Ламборджині», раритетні «Бентлі» й відкриті «Порше». Заволодіти «Феррарі» на 24 години може будь–хто, хто має вільні три тисячі євро. Причому в компаніях, що займаються орендою авто, у заможних клієнтів навіть міжнародні права, як правило, не запитують.

Утім дехто вважає за краще «гнати» на відпочинок власні машини. Елітні автосалони української столиці подібну послугу надають. Оксана Жванія користується нею вже не перший рік. Її бордовий «мерс» із київськими номерами «Обоз» виявив безпосередньо під «Мерідієном».

Місце найвищої концентрації шедеврів світового автопрому — площа перед готелем «Де Парі». Окрім легендарного готелю, тут розташовані не менш легендарні «Кафе де Парі» і «Казино Монте–Карло». Справжні гравці їдуть у «Бей казино» і в розважальний комплекс «Ле Спортінг», розташований між готелями «Бей» і «Мерідієн».

Леонід Іванович у «Готель де Парі»

Для гостей «Готелю де Парі» вхід до «Казино Монте–Карло» безкоштовний. Леонід Іванович, поза сумнівом, скористався цим привілеєм. Адже український комуніст мешкав саме тут — в одному з найреспектабельніших готелів французької Рів’єри. Респектабельністю чотиризірковий (до речі!) готель зобов’язаний перш за все своїй давній історії. Зведений у 1824, він практично відразу став улюбленим місцем проведення дозвілля монархів, зірок театру, кіно, сцени та інших видатних особистостей. Благо, тут є де розвернутися.

На першому поверсі «Готелю де Парі» розташувалися два ресторани, що мають літні тераси. «Луї XV» знаменитий кухнею монегасків — корінного населення тутешніх місць. «Імператорський зал» зачаровує величчю позолочених інтер’єрів, почорнілими від часу венеціанськими дзеркалами від підлоги до карнизів, обважнілими оксамитовими гардинами, вишуканою ліпниною і розписом стель. Столики бажано бронювати за пару днів. Пообідати тут менше ніж за пару сотень євро нереально. Словом, усе дуже «дорого, валютно, багато». На даху «Де Парі» — ресторан «Ле Гриль», куди варто заглянути хоча б для того, щоб помилуватися видами нічного Монако і міріадами портових вогнів. Ну а вечори найвеселіше проводити в «Американському барі», що виходить просто в хол готелю. Саме тут Леонід Іванович проводив наступний після прийому вечір. У самому готелі «Де Парі» «бюджетний» «номер» потягне на 600—800 євро. Наважимося передбачити, Леонід Грач вибрав правильніший варіант. Тим паче що сам він за проживання тут, звичайно, не платив. І під власним ім’ям у готелі не реєструвався. Що, втім, не перешкодило його виявленню.

На Рів’єру Леонід Іванович прибув на запрошення своїх давніх знайомців — радянських емігрантів, що багато років уже проживають в Америці. Ключова сфера їхньої діяльності — торгівля медичним устаткуванням. Саме в такому статусі компанія й опинилася на добродійному балу в принца Альберта.

Способів потрапити на прийом два: за списками або за запрошеннями. Зважаючи на «специфіку» заходу, списки формують за кілька місяців (так само, як і на щорічний весняний «Бал троянд»). «З вулиці» в них «уклинитися» немислимо. Значно простіше купити квиток. Нинішнього року ціна його коливалася в межах від 1000 до 1500 євро. Всі зібрані кошти йдуть на благодійність Червоного Хреста. Наші герої пішли іншою дорогою. Іже з ними — Грач із дружиною. Звичайно, своїх кровних за квиток Леонід Іванович не платив. Тим паче що, згідно з офіційною декларацією, він собі подібних розкошів дозволити не може. Чи є це ознакою корупції — судити його виборцям.

— Неподобство! Комуніст на балу в принца Альберта! — обурювався Аркаллаєв.

— Тому ви з ним в одній коаліції працювали і нахвалювали їх на всі лади, — не витримала я.

— Ну, коаліція — це зовсім інше, — зніяковів «регіонал».

Бразильські мотиви й обов’язкові діаманти

— Слухай, це ви, журналісти, все казали, що комуністи проміняли капітал Маркса на капітал Ахметова. Так ти тепер напиши, що вони його проміняли на капітал Тимошенко, — додав пізніше інший його колега, не без задоволення пригадавши колабораціонізм КПУ з БЮТом.

Тепер декілька цікавих подробиць самого балу. Щороку він проводиться в певному тематичному ракурсі, точніше — стилістиці. Торік — у циганській. Цього року — в бразильській. Відповідно оформлюють майданчики, підбирають репертуар тощо. Вісімсот гостей компактно розміщуються в одному з залів розважального центру «Ле Спортінг». Частина центру — знаменитий нічний клуб «Джімміз», чия сцена звична до зірок рівня Елтона Джона.

У балу Червоного Хреста є ще одна примітна характеристика. У просторіччі його називають «діамантовий раут». З’явитися сюди без «брюликів» на пальцях, шиях або у вухах вважається, без перебільшення, моветоном. Ще гірше надіти те, що вже демонстрували тут же минулого разу. Чим більші, яскравіші й ексклюзівніші камені, тим, ясна річ, краще. Саме на балу «засвічуються» володарі найдорожчих лотів аукціонів «Крісті» та «Сотбі». Чи можна передбачити, що жінка Леоніда Івановича, порушивши традицію, прийшла на бал у скромному пластмасовому намисті? Теоретично — так, практично — ні. Тим паче що «проблему» відсутності коштовностей просто «вирішити на місці». У «Готелі де Парі» «базуються» бутіки найіменитіших ювелірних марок світу. У колекціях «Графф» і «Картьє» лаконічні «крапельки» мирно сусідять із каменями розміром із шарикопідшипник.

Соня КОШКІНА, сайт Oboz.com.ua

ПРИВІД ДЛЯ ЗІЗНАННЯ

...«Обозу» таки вдалося отримати безперечні докази перебування й різноманітності відпочинку комуніста Грача на Лазуровому березі. Аж до реєстраційних документів під час перетину кордону. Не кажучи вже про фіксацію візиту на бал Червоного Хреста. Проте ми свідомо не наводимо тут жодного «убивчого аргументу». Пропонуючи тим самим Леоніду Івановичу продовжити полеміку в публічній площині. Він сам про свої пригоди знає більше і, напевне, зможе розповісти чимало цікавого. Ну а якщо діалогу не вийде, «Обозу» доведеться продовжити монолог. Торік аналогічна тактика, застосована до історії про алтайські пригоди Прем’єра Януковича, призвела до того, що й сам Янукович, і навіть [російський] олігарх Євтушенков, який спонсорує його, чесно в усьому зізналися. Що й потрібно було довести. Чи не так, Леоніде Івановичу?