Як завжди, найбільшу увагу організатори «Французької весни» приділили відкриттю фестивалю. Цього року «заспівуватимуть» «Літаючі акробати», які біля арки Дружби народів покажуть спектакль «Ловець Місяця». Над глядачами снуватимуть гігантські маріонетки, якими із землі керуватимуть актори. Надувні персонажі — вертляві та прудкі, а ще вони виконуватимуть різні команди, які будуть вплетені у певний сюжет. Цю виставу було створено в липні 2006 року з нагоди 400–ї річниці міста Дрездена, її адаптують для київського простору. Спектакль розповідає про одвічний зв’язок людини та Місяця, де Місяць — жінка з трьома обличчами (юність, зрілість та старість).

Піддавшись впливу всіляких зіркових дуетів на ТБ, свій п’ятий капусник до Дня театру Російська драма підготувала у форматі шоу «Дві зірки». Звісно, на зірок, які співають на телебаченні, Театр ім. Лесі Українки грошей нашкребти не зміг, та не так вони вже й потрібні були, ті знаменитості, своїх вистачає. А ось ведуча Алла Борисівна на сцену Російської драми вийшла майже справжня. Хто з поганеньким зором та без окулярів — то й не помітив би підміни. І жести, і тембр голосу, і розкішна руда грива, і балахони, і ботфорти — все вказувало на ідентичність «оригінальної версії». Ось тільки біля справжньої Алли Пугачової завжди крутиться такий справжній Максим Галкін. А поряд із Пугачовою на капуснику «пурхав» якийсь уніфікований типчик, в якому можна було впізнати елементи зовнішності та туалету Діми Білана, Сергія Лазарєва і доброї половини чоловічого відділення «Фабрики зірок». Утім Російська драма в цьому питанні до стовідсоткової схожості і не прагнула, назвавши супутника своєї А.Б. просто Дімою.

Ім’я прозаїка Петра Крижанівського вам не назвуть не те що дипломовані філологи, а часто навіть учені–літературознавці — за винятком, можливо, тих, що фахово спеціалізуються на періоді двадцятих років минулого століття. Для нього не знайшлося місця в «Українській літературній енциклопедії», яка досить повно представляє спектр персоналій радянського періоду, а в оглядах прізвище не згадується навіть серед тих, кого іноді заміняють виразом «та інші». Єдина світла пляма — куца статейка на п’ять рядків в «Енциклопедії українознавства» за редакцією Кубійовича.
Можу з повною переконаністю сказати, що в такій ситуації — це одна з несправедливостей, які переслідували письменника упродовж життя і, як бачимо, переслідують після смерті. Зібравши понад сотню його творів, розкиданих по центральній та регіональній періодиці, уклавши рукопис вибраного і проаналізувавши доробок у цілому, я раптом піймав себе на думці, що Крижанівський став для мене одним із найпомітніших відкриттів останнього часу. Його творчий шлях тривав недовго, однак за силою таланту він цілком заслуговує на те, аби повернутись із небуття і гідно зайняти місце поряд із визнаними майстрами українського слова.

На вищезгаданих питаннях, розглянутих в антології «Філософія права», ґрунтується будь–яка правова система. Лише вдало розв’язавши їх, отримаємо право на гуманні й ефективні механізми влади, що самі по собі виникнути не можуть.

Особливо тривожними для фанів «Океану Ельзи» видалися 2004—2005 музичні роки. Тільки–но закінчився тур «Тихий Океан» (до сьогодні — най–найвище досягнення музикантів), із гурту пішли басист Юрій Хусточка і клавішник Дмитро Шуров. За рік «через творче непорозуміння» група розлучилася із гітаристом Павлом Гудімовим. Нещасні фани дивилися на нових «оешників» (Мілоша Єлича, Петра Чернявського, Дениса Дудка) неприязно й очікували, що того «ОЕ», який у 90–ті змінив обличчя української музики, більше не буде... «Океан Ельзи»–2 довів протилежне: творчість «ОЕ» не лише не припинилася, а й вийшла на новий якісний рівень (йдеться, на жаль, не про драйв, а про музичні досягнення).
Попри те, що змінений «Океан Ельзи» випустив уже два альбоми, про нових музикантів ми і досі знаємо мало. За лаштунками «Харків за джаз фесту» «Україні молодій» вдалося спіймати колишнього харків’янина Дениса Дудка — басиста «ОЕ».

За шістнадцять років свого існування театральна премія «Київська пектораль» встигла обрости різними традиціями. Останнім часом одна з найпоказовіших — претензій до списку переможців менше, ніж до церемонії їх нагородження. Хоча в четвер режисер дійства Ігор Талалаєвський старанно намагався відійти від стереотипів, «прописавши» на сцені героїв «Принцеси Турандот», які оголошували номінації та розповідали театральні байки, жарти й анекдоти, бути дотепними їм, чесно кажучи, вдавалося не завжди. Але найбільше незадоволення публіки викликали деякі персони, яких було запрошено оголошувати переможців...

Уся література народилася з філософії. Перші художні твори в історії люд­ства — суть адаптовані для ширшого читача філософські трактати. А самі ті трактати — ніби риштування культури; заховані в тих книжках ідеї креслили цивілізаційний шлях. Так лишається і донині: без філософської літератури неможливий поступ суспільств.