Як і сім років тому, цього разу 9 березня не обійшлося без бійки за участю членів УНА–УНСО. Сталося це, щоправда, не в Києві, а в Чернігові, зате так само під час покладання квітів до пам’ятника Шевченку.

До Помаранчевої революції я писала про річниці подій 9 березня 2001–го (першу, другу та третю) в ключі «борімося — поборемо». Мовляв, чин і звитяга учасників «України без Кучми» (а відтак — політв’язнів) не є марними, далі — буде. Буде справедливість, буде й «без Кучми». Після революції писати стало важче — одна подія поглинула іншу. Більш масова та успішна — більш трагічну. Від березневої «прареволюції» не лишилось майже нічого. Чи все. Власне — просто пам’ять.

Встигнувши вшанувати пам’ять Тараса Шевченка після повернення з Брюсселя, де вона брала участь у міжнародній жіночій конференції, Юлія Тимошенко знову туди поїхала. Цього разу Прем’єр–міністр зустрічалася з представниками європейського бізнесу та політикуму. Зокрема, вчора Тимошенко взяла участь у конференції «Україна — ЄС: назустріч спільним викликам», і головувала на XII засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом.

Законодавці таки зробили жінкам «найкращий» (принаймні на думку «регіонала» Чечетова) подарунок до 8 березня: розблокували парламент і взялися до роботи. У передсвятковий день Рада працювала в нормальному пленарному режимі, хоча й не без суперечок.