Підробка судово–психіатричних експертиз, можливі афери з квартирами плюс складний земельний конфлікт — і все це навколо медичного закладу, що опікується здоров’ям душевно хворих людей. Члени комісії обласного управління охорони здоров’я вже спробували розплутати цей гордіїв вузол, але медичні працівники лікарняного закладу не погодилися з їхніми висновками і вийшли на мітинг протесту... разом зі своїми підопічними. Тепер в усьому розбиратиметься прокуратура, посередництва якої вимагають обидві сторони конфлікту. Завдання перед слідчими стоятиме не з легких: привид божевільні у широкому значенні цього слова надто актуальний для теперішніх вітчизняних реалій.
Суб’єктивна об’єктивність
Усе почалося з відкритого бунту п’яти лікарів Харківського міжобласного центру судово–психіатричних експертиз. Медики повідомили, що головний лікар психіатричної клініки №3 Петро Петрюк намагається перетворити їхню авторитетну установу на кишенькову маріонетку, бо змушує їх підписувати експертні висновки, що не відповідають дійсності. Ціна питання і справді висока, адже йдеться про долю громадян, які потрапили під слідство. Тобто від вердикту фахівців центру, які оцінюють психічне здоров’я конкретної людини, повністю залежить її подальше життя, а водночас і життя інших людей, якщо експерт, скажімо, визнає хворим здорового злочинця і допоможе йому вийти на волю.
Уперше вердикт експерта не збігся з думкою головного лікаря два роки тому. «Ми розійшлися в діагнозах, — пригадує Олена Авраменко. — Ми написали, умовно кажучи, «психопатія», а головний лікар говорив, що розумова відсталість. З другим діагнозом дають менший термін». Але якщо тоді це був єдиний випадок, то згодом подібна розбіжність стала нормою. Незговірливі лікарі після кожного конфлікту отримували догани разом із погрозою опинитися за дверима центру. Така перспектива і справді була реальною, бо згадана установа має одразу дві назви, які відображають її статус. З одного боку, це міжобласний центр судово–психіатричних експертиз, що обслуговує у тому числі й повторні експертизи трьох сусідніх регіонів. Через нього проходять усі без винятку харківські кримінальні справи. А з другого — всього лише 18–те відділення клінічної психіатричної лікарні №3, яку очолює Петро Петрюк. Поки головний лікар не піддавав сумніву висновки експертів, адміністративна залежність центру не мала якогось особливого значення. Тепер же все пішло шкереберть. «Бунтівники» твердять, що кожна десята експертиза тут проводиться абияк і що до цього безладу вони не хочуть бути причетними.
Останньою краплею у чаші терпіння стала кримінальна справа молодої жінки, яку експерти визнали здоровою. Але після візиту її родичів, запевняють медики, ці документи у них забрали і передали стажеру — молодому лікарю–психіатру, який не має ні класу, ні рангу, ні відповідної ліцензії. Той підписався під протилежним висновком. Як наслідок, по одній кримінальній справі з’явилися одразу дві різні думки, але в документи слідства потрапила лише та, що дозволяє «підекспертній» уникнути покарання.
Відкритий лист до влади та громадськості й активне спілкування обурених експертів з пресою таки не минули безслідно. До психіатричної лікарні прибула комісія обласного управління охорони здоров’я, члени якої повністю підтвердили слова «бунтівників» і навіть доповнили озвучений список порушень новими фактами. Причому останні виявилися настільки приголомшливими, що чиновники від медичної галузі відмовилися обговорювати їх відкрито — підсумкова колегія обласного управління охорони здоров’я пройшла за зачиненими від преси дверима. Пізніше з’явилися сухий коментар заступника голови облдержадміністрації Ігоря Терехова, в якому він назвав порушення адміністрації лікарні «кричущими», і обурливий спіч голови обласної ради Василя Салигіна з новими сенсаційними подробицями. «Комісія також дійшла висновку, — повідомив він одній із харківських газет, — що під прикриттям головного лікаря працювала добре налагоджена система відбирання житла у самотніх людей, безпомічних через специфіку свого захворювання».
Усіх зіпсувало земельне питання?
У свою чергу, головний лікар психіатричної клініки Петро Петрюк категорично відмовився від образу великого містифікатора і, озброївшись не менш гучними фактами, пішов у рішучий наступ. За його словами, справжня причина атаки на його заклад криється не в медичній проблемі, а в злощасному земельному питанні. Мовляв, обласна влада надумала переселити лікарню до корпусів розформованого льотного училища на околиці міста, і, оскільки головний лікар не дає згоди на цю оборудку, йому влаштували холодний адміністративний душ у формі чиновницької перевірки та різких звинувачень. На знак протесту медики вже провели досить резонансний марш–протест, в якому брали участь і пацієнти психіатричної клініки. Схоже, в нашому суспільстві вже не лишилося нічого такого, що не може трапитись апріорі. Тобто ніколи, ні за яких обставин, у принципі.
А тим часом привид великого переїзду з’явився над лікарнею справді не випадково. А все через так званий «інвестиційний проект» обласної ради, за допомогою якого депутати намагаються вирішити ремонтні проблеми одразу кількох закладів — згаданої психіатричної лікарні, протитуберкульозного й онкологічного диспансерів, Інституту терапії імені Л. Т. Малої та обласного Палацу дитячої і юнацької творчості. Задум простий. Інвестор, якщо такий з’явиться, повинен збудувати і здати під ключ для цих державних установ нові корпуси, а взамін отримати всю їхню інфраструктуру. І оскільки харківська земля у престижних районах міста нерідко коштує дорожче, ніж споруди, що на ній розташовані, бажаючі збудувати щось взамін на околиці мегаполісу справді можуть з’явитися. Петро Петрюк стверджує, що такі вже є. Обласні чиновники, у свою чергу, запевняють, що це тільки ідея, проект, один із способів вирішення проблеми. Проте долю того ж таки Палацу дитячої творчості вже фактично вирішено, незважаючи на протести адміністрації та батьків вихованців закладу. На його місці планують збудувати сучасний п’ятизірковий готель. Причому всього лише за кілька найближчих років, аби встигнути до Євро–2012. І оскільки зведення альтернативного палацу, який дітям обіцяє влада взамін зруйнованої будівлі, ще й не починалося (не відомо навіть місце, де будуть реалізовувати цей проект), то протест лікарів важко назвати безпідставним.
«Продаючи цю землю, ви продаєте свою совість!»
Під таким гаслом медики днями вийшли на захист своєї клініки. Захищати їм і справді доводиться напрочуд солідне господарство, яке ніколи не буде компенсоване сповна у разі ймовірного переїзду. Територію психіатричної лікарні №3 ще називають Сабуровою дачею, бо один із найбільших і найстаріших вітчизняних центрів медичної психіатрії виник саме на території маєтку намісника Катерини II у Слобідській Україні генерала П. Ф. Сабурова. Йдеться про 18 гектарів землі, включаючи розкішну паркову зону, майже три десятки медичних, профілактичних і господарських споруд. Окрім згаданого Центру судово–психіатричних експертиз, тут знаходиться двоповерховий корпус консультативної клініки Українського НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії. Лікарня розрахована майже на дві з половиною тисячі хворих і надає не лише медичну допомогу свого профілю, а й найширший спектр сучасних діагностичних послуг.
Єдиний мінус унікальної клініки — гостра потреба капітально її відремонтувати. Лікарі кажуть, що обласна влада, якій підпорядковано це громіздке господарство, вже років десять не виділяла кошти на ремонт приміщень. Отож Сабурова дача справді занепала. «Із 25 будівель на території цієї лікарні, — коментує ситуацію Василь Салигін, — лише три–чотири мають вік менше 50 років. Переважно це будівлі ХІХ століття, перша з яких узагалі датується 1828 роком. У таких приміщеннях створити умови для застосування сучасних методів лікування неможливо технічно». Але чи вдасться владі знайти рівноцінну заміну Сабуровій дачі? Голова обласної ради каже, що питання про будівництво нового комплексу вже обговорювали з керівництвом облдержадміністрації та мером Михайлом Добкіним, і всі дійшли висновку, що клініка повинна бути в межах міста, десь у парковій зоні, поблизу однієї зі станцій метрополітену, так, щоб пацієнтам було комфортно, а родичам — зручно добиратися.
Проте регулярно спостерігаючи за війною, що точиться між харківськими латифундистами за кожну сотку міської землі, дуже складно повірити в реалізацію цього проекту. Принаймні 18 гектарів паркової зони біля метро сьогодні клініці ніхто не виділить, та й 40 тисяч квадратних метрів корисної площі, які зараз має лікарня, таємничий інвестор навряд чи збудує. Це може бути, у кращому випадку, якась околиця міста.
Більше того, складається враження, що якби не «бойові» дії і непомірні апетити забудовників, хтось навряд чи колись звернув би увагу на ремонтні проблеми згаданих клінік і аналогічні потреби Палацу дитячої творчості. Маніпулювання судово–психіатричними експертизами, чим кілька років поспіль грішив головний лікар, теж, мабуть, не стали б надбанням гласності, якби пан Петрюк слухняно погодився на переїзд. Принаймні експерти Центру вже досить тривалий час говорять про цю проблему вголос («прив’язати» їхній «бунт» до земельного скандалу головному лікарю, скоріш за все, не вдасться) і навіть встигли домогтися через суд скасування кількох несправедливо винесених їм за непокору «строгачів». Тобто, виходить, правоохоронці теж опосередковано знали про ситуацію, що склалася з судово–психіатричною експертизою в області, але поблажливо заплющили на це очі.
Словом, тепер усе вирішуватиме обласна прокуратура, посередництва якої вимагають усі без винятку сторони конфлікту. А тим часом сам конфлікт розвивається далі за суто вітчизняним сценарієм кадрових перипетій. Згадана колегія облдержадміністрації звернулася до обласної ради з проханням звільнити Петра Петрюка з посади головного лікаря, сам пан Петрюк, звісно ж, пішов на лікарняний, а депутати обласної ради почали наполягати на тому, аби чиновницького крісла позбувся і начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Волос, бо, на їхню думку, в тому, що лікарня занепала, є і його вина. Тобто давнє протистояння «помаранчевої» облдержадміністрації та «синьо–білої» більшості обласної ради отримало новий імпульс для свого подальшого розвитку. І якщо це не божевільня, то що тоді?
...А про ремонтні проблеми Сабурової дачі вже всі забули. Водночас ніхто з представників влади так і не спромігся довести на конкретних фактах, що капітальний ремонт іменитої клініки справді неможливо зробити в принципі, й що пацієнтам лікарні піде на користь обіцяний депутатами переїзд.