У зимові місяці перший промінь сонця показується тут не раніше дев’ятої години ранку. А вже після чотирнадцятої на відкритому повітрі починають швидко густішати сутінки: вечоріє, шановні гості міста!.. Хоча, якщо по правді, то і з променем я трохи переборщив: у холодну пору року побачити його крізь густі мармурові хмари — справа практично безнадійна. Світанок у зимовому Таллінні — це коли небо стає трохи світлішим за навколишні кам’яниці й муніципалітет на радощах вимикає вуличне освітлення.
Зате які тут вітри! Словами цього передати неможливо. Особливо гострі відчуття з’являються, коли дме з боку Балтійського моря, від якого до історичного центру — хвилин десять легким підтюпцем. Або двадцять п’ять хвилин суворим галопом, якщо вітер не попутний. Гостра дилема «Одягнути цей светр чи, може, тепліший?» розв’язується дуже легко: «І цей, і тепліший, і ось, диви, знайшов у сумці ще один, як серцем відчував. Плюс в’язану шапку під капюшон — обов’язково!».