Усі на ПДЧ!

Триває «катавасія», яку у Верховній Раді підняли опозиціонери з приводу «листа трьох» — заявки на приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), підписаної Президентом, Прем’єр–міністром та Головою ВР. Партія регіонів, «ударна сила» що вже котрий день блокує роботу вищого законодавчого органу, вимагає від спікера Арсенія Яценюка відкликати свій підпис під «листом трьох». Голова парламентського комітету з євроінтеграції й досвідчений дипломат Борис Тарасюк доводить, що вимога «регіоналів» не має під собою жодних законних підстав. Більше того, «біло–сині» суперечать самі собі, адже всі нормативні акти, в яких закріплювався курс вступу України до НАТО, приймалися за їх повної згоди й підтримки. Тим часом сам ПДЧ — зовсім не гарантія вступу країни до Північноатлантичного альянсу. Саме незнання суспільством суті ПДЧ і дає можливість різним політичним силам спекулювати на цій темі.

ПДЧ — програма заходів, які має виконати країна–кандидат на вступ до НАТО. «Близько 90 відсотків цього документа стосуються не військових компонентів співробітництва, а саме політичних, економічних, соціальних та правових, — пояснює Борис Тарасюк. — Хіба ми не зацікавлені, аби наша судова система була на кшталт судової системи будь якої демократичної держави? То План дій якраз і спрямований на це».

Альянс запровадив практику ПДЧ у 1999 році, ґрунтуючись на попередньому досвіді співпраці і вступу Чехії, Угорщини та Польщі. Після його виконання Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія — на празькому саміті в листопаді 2001 року — були запрошені до початку переговорів про вступ, тоді як Албанія, Македонія перебувають у процесі його виконання вже дев’ять років, а Хорватія — сім років, причому чіткої перспективи їх вступу немає досі. «Це говорить про те, що сам факт набуття країною статусу учасника Плану дій щодо членства не є квитком до членства в НАТО», — стверджує пан Тарасюк.

Як зазначається в щорічному довіднику НАТО: «На початку кожного циклу Плану дій щодо членства бажаючі країни подають щорічну національну програму підготовки до можливого членства, яка містить політичні, економічні, оборонні, військові, ресурсні, юридичні питання та питання безпеки. Вони встановлюють свої цілі, завдання і графіки роботи, які щорічно переглядаються». Наприкінці кожного з таких циклів НАТО готує звіти про досягнення країни в цих царинах, що слугує основою для подальших переговорів. Однак план — це не просто перелік завдань, які повинні виконати країни, що прагнуть набути членства в Альянсі, а участь у ньому не гарантує членства. Рішення про запрошення бажаючих розпочати переговори про вступ приймаються країнами–членами Альянсу на основі консенсусу і в кожному випадку окремо.

Арсеній Яценюк як Го­лова Верховної Ради мав усі підстави, аби скріпити «лист трьох» своїм підписом, стверджує Борис Тарасюк. Закон «Про основи національної безпеки» у статті 8 твердить що метою безпекової політики України є, зокрема, й набуття членства в Євросоюзі та НАТО. У 2003 році, коли цей закон приймали, фракція Партії регіонів підтримала його 41 голосом із 46. Роком раніше «регіонали» підтримали й проект Постанови про рекомендації парламентських слухань «Про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО», де в першому пункті закріплено: «Підтримати курс України на Євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якого є набуття рівноправного членства в НАТО».

Та найбільшим прихильником вступу нашої країни до Організації північноатлантичного договору виявився... Віктор Янукович. У Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004—2015 рік «Шляхом європейської інтеграції», документі, укладеному під загальним керівництвом тодішнього Прем’єра Януковича, вказані найоптимістичніші про­гнози вступу України до НАТО з усіх можливих. Зо­крема, там прямо прописана мета для України «потрапити в найближчу хвилю розширення НАТО», що «може статися вже у 2008 році». Згідно з документом, у 2004 році для України мав бути затверджений ПДЧ, до 2006 року Україна мала виконати цей план, а відтак — подача заявки на членство і, зрештою, вступ до НАТО у 2008 році. План затверджувався ще до президентських виборів 2004 року, і, вочевидь, лише Помаранчева революція не дала Віктору Януковичу переможно привести нашу країну до НАТО вже цього року.