Борису — «по заслузі»?

Прізвище Колесников, звісно, пасує перед Іваненками та Петренками, проте й воно існує не в одиничному екземплярі. Тому, коли було сказано, що указом Президента «за значний особистий внесок у соціально­економічний, науково­технічний і культурний розвиток України, вагомі досягнення у трудовій діяльності, багаторічну сумлінну працю» орденом «За заслуги» ІІ ступеня нагороджено Колесникова, перша думка була: НЕ ТОЙ. Та потім до прізвища додалось ім’я — Борис, і все стало на свої місця. Борись, Борисе (пам’ятаєте, співвітчизники?!), вибореш собі таке, чого й сам не очікував.

Для тих, хто забув, нагадую: у 2005му Борис Колесников потрапив за грати за аферу з акціями донецького торгового центру «Білий лебідь». У тиску на акціонерів і погрозах їх­ньому життю Колесникова обвинувачував Борис Пенчук, який потім від своїх свідчень відмовився. Що, зрештою, не так і важливо. Бо, як твердить журналіст Володимир Бойко, є чимало інших кримінальних епізодів, за які Колесникова можна (і треба) брати «тепленьким».

Кому мало криміналу — welcome до політичних ігрищ. Згадаймо, як ще при Кучмі Донецьк зустрічав Ющенка (з камінням, прокльонами і образами), як у 2004му проходив відомий з’їзд у Сіверськодонецьку (де звучали заклики до федералізації) — за цим усім стоїть майже повний кавалер ордену «За заслуги» Борис Колесников. Останній епізод узагалі був настільки обурливим, що здавалося: якщо тільки Помаранчева революція переможе, катюзі буде по заслузі. А «федерастам» — по «мордастам».

Проте хтось зурочив наші помаранчі. Перший віцепрем’єр Микола Азаров нагороджує орденом «За відро­дження України» Костянтина Затуліна. Президент дає «Ярослава Мудрого» Леоніду Кравчуку та Михайлу Потебеньку. Центральна виборча комісія тулить грамотку Сергію Ківалову. Невже на тлі того, що десь лютують пташиний грип і коров’ячий сказ, на українських можновладців зійшла інша пошесть — тотальна нерозбірливість?

Але нерозбірливість — ще півбіди. Зраджувати самого себе — також справа приватна. Коли хочеш — цілуйся з власними ворогами, ба, навіть люби їх і обожнюй у кращих християнських традиціях. Але публічно робити героями тих, кого вчора так само публічно називали негідниками, — це вже має відношення до людського моря, хвилі якого винесли тебе на політичну висоту.

Зрештою, це просто нераціонально. Нераціонально віднаходити у діяннях Колесникова культурні (!) та науково­технічні (!!!) подвиги, бо його виборцю на це, чесно кажучи, начхати, а от виборцю Президента — якраз навпаки.

Хай навіть текст для відзначення готували необачні (чи, навпаки, такі, що зумисне переслідували певну мету) помічники. З їх спритністю завтра народиться розпорядження нагородити черговим брязкальцем Януковича чи Клюєва... А чому б ні — чим вони гірші за Колесникова?

Загалом, завелике поголів’я героїв — несмак для країни. «Звичайні» її мешканці перестають марити подвигами, а вже нагороджені — почуватися гідними своїх звитяг. Але ще гірше, коли нагороди «виписують» оплаканим тюрмою «достойникам».

ОЦІНКА

Перший номер списку блоку «Наша Україна — Народна самооборона» Юрій Луценко вважає нагородження Президентом члена Партії регіонів Бориса Колесникова «грубою політичною помилкою». «Питання навіть не в кримінальних справах, в яких фігурував Колесников. Питання в ролі екс­голови Донецької облради Колеснікова в розпалюванні сепаратизму, громадянського протистояння в Україні», — вважає Луценко.

Луценко не знає, як готувалися списки до нагородження, але підкреслює: «Авторитет інституції римських пап свого часу надзвичайно занепав через запровадження практики продажу індульгенцій різним злодіям, шахраям та вбивцям. І лише після скачування такої ганебної практики авторитет Папи Римського знову зріс до належної висоти».