Україна без кандидатів та докторів?

Підписавши Болонську угоду, Україна зобов’язалася до 2010 року створити власні докторські школи, аналогічні європейським PhDпрограмам. Проте залишається дуже багато питань: як визначити, хто із кандидатів та докторів наук має право отримати міжнародний науковий ступінь PhD, кого, як і за якими критеріями слід перевіряти, які ВНЗ матимуть право присвоювати PhD своїм науковим пошукувачам?

У нас і за кордоном

Як відомо, в Україні шлях до високого звання науковця лежить через аспірантуру та док­торантуру. Аспірант, для того, щоб отримати звання кандидата наук, повинен прослухати курс лекцій з англійської мови та філософії, а також написати пошукову роботу мінімум на 150 сторінок друкованого тексту. А далі новоспечений кандидат може вступати до докторантури, теж писати роботу (вже вдвічі більшу за обсягом) та отримати звання доктора наук. У всьому ж цивілізованому світі талановитий випускник університету може закінчити лише докторантуру, після чого отримає науковий ступінь міжнародного зразка — PhD (Philosophy Doktor у перекладі з англійської — доктор філософії).

Як розповів представник Асоціації європейських аспірантів Eurodoc Марцин Єндрачек, у Польщі до сьогодні існує система, подібна до української. Тобто після здобуття PhD докторант ще не отримує статусу професора, для цього він мусить пройти габілітацію (захистити дисертацію або видати власну книгу). В Іспанії докторанти мусять два роки вчитися за кордоном, а потім складати спеціальні іспити для отримання ступеня PhD. А їхні французькі колеги обов’язково отримують ґрант на проведення свого дослідження або від держави, або частково від дер­жави і якоїсь компанії. Одним словом, кожна країна адаптувала Болонську систему з урахуванням особливостей національної освіти.

Як позбутися «проФФесорських корочок»

Автоматично присвоїти всім українським кандидатам, докторам і професорам PhDступінь — означає знецінити це звання в межах країни. Адже не секрет, що частина українських наукових звань куплена, отримана познайомству чи «за вислугу років».

Диктат наукового керівника — ще один недолік української аспірантури. По­перше, дослідження дуже часто лежить у міждисциплінарній площині, отож одного науковця замало, щоб допомогти аспіранту. По­друге, проконтролювати, наскільки часто бачиться аспірант зі своїм керівником, практично неможливо, адже процес «ведення» аспіранта ніде не фіксується. Аспірант може подати свою дисертацію в останню ніч перед захистом, і керівник буде змушений підлаштовуватися. На Заході така поведінка є просто неприпустимою.

Дипломи про здобуття наукового ступеня в Україні видає Вища атестаційна комісія (ВАК). Скликається спеціалізована рада з 20—25 чоловік, які з’ясовують актуальність та ґрунтовність дослідження, рівень підготовки молодого науковця. Однак гарантом високої якості захищених дисертацій та дипломованих кандидатів і докторів ВАК насправді не є. Натомість у світі дипломи докторів наук видають університети, саме вони несуть відповідальність за свого науковця, а не якась безособова інституція. Але це вже питання університетської автономії, якої поки що вітчизняні «виші» не мають.

В європейських докторських школах молодий науковець сам шукає собі наукового керівника, а також наукових консультантів, оскільки дослідник мусить мати поради від фахівців з усіх важливих для його вислідів галузей. Окрім навчальних курсів, докторант регулярно консультується зі своїм керівником, який фіксує результати кожної їхньої зустрічі у своєрідному «щоденнику». Різниця між такою врегульованою співпрацею і абстрактними 50 годинами, які виділяються вітчизняним науковим керівникам на кожного аспіранта, суттєва.

Витрачати стільки часу свого життя на проведення складних досліджень, написання двох дисертацій, щоб потім не знати, як вижити на мізерну професорську зарплату — це реальність вітчизняних кандидатів і докторів наук. На Заході вже відмовилися від принципу підготовки PhD випускника лише для академічної кар’єри. Там докторант отримує також прикладні знання, з якими випускник PhDпрограми стає дуже бажаним у бізнесі та державних структурах. Науковий ступінь у такому разі робить його більш цінним працівником, а значить він має шанси на вищу посаду та вищу зарплату.

Нас можуть викинути з Болонського процесу

Попри домовленість з іншими країнамиучасницями Болонського процесу про перехід на єдину систему визначення наукового ступеня, в Україні для цього практично нічого не робиться. «Ми не змушені зараз переходити на PhD, але ми робимо сьогодні експеримент. Ми не впевнені, що це краща система, ніж та, що існує у нас, тому перевіримо її на базі Львівського університету, КиєвоМогилянки», — вважає в. о. міністра освіти і науки Станіслав Ніколаєнко.

Професор КиєвоМоги­лян­ської академії Андрій Мелешевич переконаний: якщо Україна не буде виконувати свої зобов’язання — її просто викинуть з Болонського процесу.