Тріщина у партнерстві

Із заяви Голови Уряду Д. Шмигаля випливає, що у проєкті державного бюджету на 2024 р. закладено доходи у сумі 1 трлн. 250 млрд. грн. А видатки плануються на 3 трлн. 108 млрд. грн. На оборону і безпеку передбачається спрямувати 1 трлн. 685 млрд. грн.

Акцент на мілітарну складову зрозумілий із огляду необхідності проведення ЗСУ тактично-стратегічних операцій із відновлення суверенітету і територіальної цілісності України у кордонах 1991 р. Балансування бюджету вимагатиме колосального напруження власних фінансово-економічних спроможностей та партнерських грантових і кредитних ресурсів .

Очевидно, що у напівзруйнованій російським окупантом країні, великі сподівання покладаються на надходження від реалізації на зовнішніх ринках продукції аграрного сектору економіки . Так як, врожайність зернових, зернобобових і олійних культур та зростання продукції тваринництва і птахівництва надають для такого обнадійливі підстави.

Проте на шляху українського збіжжя  постали не лише блокада ворогом українських чорноморських та часткова руйнація дунайських портів. Але й вихід Росії  із зернової угоди та ембарго спочатку ЄС, а з 15.09.23 р. лише Польщею, Словаччиною та Угорщиною на експорт у власні країни української агропродукції .

Уряди зазначених країн обгрунтовують свої рішення та ігнорування дозволу на таке Єврокомісії, нібито національними інтересами та турботою про фермерське середовище. Позиція Угорщини не є несподіваною. Так як будучи послідовним сателітом Кремля і маючи латентні територіальні претензії до України, для В. Орбана чим гірше для Києва, тим краще для Будапешту.

Відчутним російським впливом пояснюється і поведінка Словаччини, де після парламентських виборів уряд очолять прокремлівські політики, які вже зараз впливають на стан справ у країні та її міжнародні відносини.

Розчарованість і несприйняття викликають дещо кон'юнктурні і політично заангажовані напередодні парламентських виборів рішення польського уряду. Більше того , вперше за тривалий період конструктивного партнерства , від урядовців  публічно озвучено заяву про те,  що в разі спроб Києва опротестувати ембарго, Варшава може створити проблеми для України  щодо її повноцінного членства в Європейському Союзі.

Від такого одразу війнуло трагічним холодом 1920 р., коли очільник Польщі Ю. Пілсудський зрадив Главу УНР С. Петлюру, уклавши ганебну угоду із В. Леніним про розподіл України, тим самим призвівши до поразки українську революцію.

Так, у Польщі і на сьогодні є маргінальні політичні сили, що мріють про Галичину і Волинь у складі нової Речі Посполитої. Але в такі наміри правлячої партії "Право і Справедливість" та президента А. Дуди не віриться. Можливо щось зміниться в українську сторону після особистої зустрічі президентів обох країн на полях чергової сесії Генасамблеї ООН у вересні п.р.

А тим часом ситуація із ембарго виглядає так, що три центральноєвропейські країни де - факто діють в інтересах російського агресора , підриваючи економіку України і таким чином сприяючи диктатору формувати із жертви агресії державу інваліда.

З цього приводу слушними є закиди до структур ЄС , що втратили спроможність дати відсіч фактично проросійській фронді  у власних лавах. Напевно принцип консенсусу при ухваленні рішень у ЄС уже себе вичерпав. Не говорячи вже про двосторонні зобов'язання за угодою між  Україною і ЄС про асоціацію та зону вільної торгівлі, ринкові принципи та Марракеську угоду про утворення і засади функціонування СОТ.

Адже при бажанні і належній політичній волі, позбавлених оманливої теорії «управління ризиками ескалації», НАТО і ЄС могли б обрати оптимальну модель для розблокування українських чорноморських портів. В іншому випадку, забезпечити для  міжнародного торгового флоту альтернативний збанкрутілій  "зерновій угоді" оптимальний морський коридор.

В такому разі розвантажуються європейські сухопутні транспортні магістралі від української агропродукції і вичерпуються непорозуміння . І головне, таке б унеможливило трансформацію тріщини у партнерських стосунках у нездоланну прірву, якою скористається Кремль для знекровлення європейської і глобальної демократії.

Водночас, для посилення довіри між партнерами, що прискорить переможний мир, конституційним гілкам влади України необхідно вживати заходи із впровадження, із задіянням і штучного інтелекту, у практику державного управління моделі диктатури закону проти корупції, хаосу і тиранії.  Запобігаючи цим самим формування держави як кланово-кастової країни та зміцнюючи легітимність вітчизняної демократії.

Василь БОГДАН, експерт з  питань безпеки, генерал- лейтенант, публіцист