Не дають добро на добро
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
Під час демонтажу пам'ятник Чкалову в Києві розколовся на дві частини. (Фото КМДА)
Валерій Чкалов видатний авіатор росії, комуністичної росії. Його постать стала одним з елементів совєтської пропаганди. Її основна мета - демонстрація на територіях тодішнього ссср відданих діячів режиму, яких глорифікували та вплетали до імперського міфу.
Героями були переважно партійні діячі, російського етнічного походження. У такий спосіб створювалась видимість вищості «старшого» народу в «сім’ї народів».
Насправді, саме у такий спосіб, культивувався комплекс меншовартості у підкорених народів.
Київ, це одна зі світових столиць повітроплавання ХХ століття. Тут створювали літаки, проєктувались і перші гелікоптери. Але, пам’ятник не нашим авіаторам та авіаконструкторам. І ця політика культивувалась навколо низки діячів пов’язаних саме з росією.
Звідти і Пушкіни і інші калатушкіни. До слова, Чкалов, жодним чином не пов’язаний з Києвом та Україною. І не створювались комуністами пам’ятники Жозефу-Мішелю та Жаку-Етьєну Монгольф’є чи Вілберу та Орвіллу Райтам.
Не створювали і пам’ятник козацькому сину Федору Мелесу викраденому з європейського університету росіянами та засланим на довічно у Сибір, де він колодником у 1762 році спроєктував летальний апарат.

Тим часом Чкалов був ідеологічним маркером і через його образ (звісно в біографії було забуто про його арешти та девіантну поведінку) насаджувалась ідея великого чоловіка з усіма подальшими комуністичними якорями: партійний, великорос, відданий ідеям Сталіна і Лєніна.
Пам’ятники мають асоціюватись у народа з власною історією, з власними перемогами на фронтах, в культурі, науці. Пам’ятники мають створювати сакральне поле в наших містах і бути дороговказом для наших дітей.
Пам’ятник чужинцю – це не пам’ятник, бо ми не пам’ятаємо цих людей, це ідеологічний маркер. Саме ці маркери і стали чарівною сопілочкою Нільса, якою він повів щурів у казці «Чарівна мандрівка Нільса Хольгерсона з дикими гусаками».
Саме на ці маячки, які так довго оберігало наше міністерство культури, і стали «путіноводними звьоздамі» для наших окупантів.
Чкалову не бути. Не бути й іншим подібним. Разом із тим, подивіться на дії окупантів – у квітні 2014 року вони моментально знесли пам’ятник гетьману Сагайдачному в Криму, його ж пам’ятник знесено у Мангуші (біля Маріуполя) в травні 2022.
Гетьман Сагайдачний на території України оголошений російськими окупантами «символом украинского национализма».
Між іншим, встановили пам’ятник Сагайдачному в Мангуші та пам’ятник Святославу Хороброму (знищений окупантами) в Маріуполі за ініціативи азовців.
Я, як голова експертної групи у складі робочої групи з вивчення питань щодо усунення пам’ятних об’єктів, пов’язаних з історією і культурою росії та ссср з публічного простору міста Києва – докладу усіх зусиль, щоби наші діти не бачили ідеологічні імперські маркери в Столиці та Україні.
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>
Нічого подібного за масштабом і рівнем документування в польській історіографії не існує. Натомість цифра у 100 тисяч убитих поляків, яка сьогодні фактично закріплена в польському законодавстві та політичному дискурсі, не підтверджена жодним науковим дослідженням. >>
Покоління за поколінням ми падаємо у землю як зерна, але творимо щось більше за нас. Це прикінцева професорська цитата у новій - першій художній книзі історика і журналіста Олександра Зінченка "Два мільйони світанків (Трипільська таємниця)". >>