Як заповідав Тарас...
У 1944 році на «Мосфільмі» вийшов фільм «В шесть часов вечера после войны». >>
Під час демонтажу пам'ятник Чкалову в Києві розколовся на дві частини. (Фото КМДА)
Валерій Чкалов видатний авіатор росії, комуністичної росії. Його постать стала одним з елементів совєтської пропаганди. Її основна мета - демонстрація на територіях тодішнього ссср відданих діячів режиму, яких глорифікували та вплетали до імперського міфу.
Героями були переважно партійні діячі, російського етнічного походження. У такий спосіб створювалась видимість вищості «старшого» народу в «сім’ї народів».
Насправді, саме у такий спосіб, культивувався комплекс меншовартості у підкорених народів.
Київ, це одна зі світових столиць повітроплавання ХХ століття. Тут створювали літаки, проєктувались і перші гелікоптери. Але, пам’ятник не нашим авіаторам та авіаконструкторам. І ця політика культивувалась навколо низки діячів пов’язаних саме з росією.
Звідти і Пушкіни і інші калатушкіни. До слова, Чкалов, жодним чином не пов’язаний з Києвом та Україною. І не створювались комуністами пам’ятники Жозефу-Мішелю та Жаку-Етьєну Монгольф’є чи Вілберу та Орвіллу Райтам.
Не створювали і пам’ятник козацькому сину Федору Мелесу викраденому з європейського університету росіянами та засланим на довічно у Сибір, де він колодником у 1762 році спроєктував летальний апарат.

Тим часом Чкалов був ідеологічним маркером і через його образ (звісно в біографії було забуто про його арешти та девіантну поведінку) насаджувалась ідея великого чоловіка з усіма подальшими комуністичними якорями: партійний, великорос, відданий ідеям Сталіна і Лєніна.
Пам’ятники мають асоціюватись у народа з власною історією, з власними перемогами на фронтах, в культурі, науці. Пам’ятники мають створювати сакральне поле в наших містах і бути дороговказом для наших дітей.
Пам’ятник чужинцю – це не пам’ятник, бо ми не пам’ятаємо цих людей, це ідеологічний маркер. Саме ці маркери і стали чарівною сопілочкою Нільса, якою він повів щурів у казці «Чарівна мандрівка Нільса Хольгерсона з дикими гусаками».
Саме на ці маячки, які так довго оберігало наше міністерство культури, і стали «путіноводними звьоздамі» для наших окупантів.
Чкалову не бути. Не бути й іншим подібним. Разом із тим, подивіться на дії окупантів – у квітні 2014 року вони моментально знесли пам’ятник гетьману Сагайдачному в Криму, його ж пам’ятник знесено у Мангуші (біля Маріуполя) в травні 2022.
Гетьман Сагайдачний на території України оголошений російськими окупантами «символом украинского национализма».
Між іншим, встановили пам’ятник Сагайдачному в Мангуші та пам’ятник Святославу Хороброму (знищений окупантами) в Маріуполі за ініціативи азовців.
Я, як голова експертної групи у складі робочої групи з вивчення питань щодо усунення пам’ятних об’єктів, пов’язаних з історією і культурою росії та ссср з публічного простору міста Києва – докладу усіх зусиль, щоби наші діти не бачили ідеологічні імперські маркери в Столиці та Україні.
У 1944 році на «Мосфільмі» вийшов фільм «В шесть часов вечера после войны». >>
Вселенський досвід переконливо засвідчує згубність ігнорування безпеки громадянського суспільства і держави. >>
Основне: в Новгороді знайшли печатку середньовічного українського князя Ярослава з тризубом - символом Київської династії. У Новгороді, який захопили, знищили і приєднали до себе московити у 1478 році. У Новгороді, який заснували кияни на початку 10 ст. (без жодних Рюриків) >>
Василь Кук - один із тих, хто готував відновлення незалежності 30 червня 1941 року. І він залишив цікаві спогади про цей важливий день у Львові >>
Було б добре, щоб у складі нашої переговорної групи були грамотні історики. Найкраще - з числа тих, які воюють в ЗСУ. Вони б мали відбивати брехню та маніпуляцію московитів, котрі давно зробили псевдоісторію своєю зброєю. >>
Повстанці для місцевих були «нашими хлопцями», своїми. Бо справді більшість із них ще вчора були їх сусідами, родичами, які жили поруч, перш ніж їм довелося взяти до рук зброю вони разом працювали, святкували, часом сварилися, потім мирилися. >>