Хрещення України-Руси: Боже, благослови наших воїнів-захисників
Сердечно вітаю всіх вас з визначною подією для Української Православної Церкви та всього українського народу, з 1036-ю річницею Хрещення України-Руси! >>
Щороку 29 січня ми вшановуємо пам’ять Героїв Крут.
Героями не народжуються, ними стають. Аби звершувати великі вчинки заради суспільства, Батьківщини, своїх співвітчизників, не потрібна спеціальна освіта, поважний вік чи певний соціальний статус. Для цього необхідні віра й жертовність – те, що є виявом любові, якої навчав Господь наш Ісус Христос: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15: 13).
Щороку 29 січня ми вшановуємо пам’ять Героїв Крут. Бій, що стався 103 роки тому, назавжди увійшов в історію та закарбувався в народній пам’яті як символ героїзму молодого покоління в боротьбі за незалежність України. Ті завзяті юнаки, яким тоді було переважно усього по 18-20 років і які не мали спеціальної військової підготовки, не залишились осторонь, не були байдужими, вони добровільно стали на захист України, її прав, волі, майбутнього.
Вони – зразок звитяги і завзяття, жертовності й любові, сміливості й патріотизму, наші оборонці й Герої. До сьогодні не втрачають актуальності слова, виголошені у 1918 році Михайлом Грушевським на похороні розстріляних під Крутами січовиків студентського куреня:
«Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров'ю забезпечення цієї свободи!.. Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну! Їх слава і вдячна пам'ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині і довіку!».
Вічна пам’ять і слава Героям!
Сердечно вітаю всіх вас з визначною подією для Української Православної Церкви та всього українського народу, з 1036-ю річницею Хрещення України-Руси! >>
Чим більше спостерігаю за дискусією довкола книги Віталія Огієнка «Голодомор. Історія неусвідомленої травми» тим більше занепокоєння вона в мене викликає. >>
Ті, хто може дати захист, але не дає його, хто не протистоїть злу, а намагається його «перечекати» чи з ним домовитись – той у такий спосіб теж стає його співучасником. >>
Наша Конституція – теж об’єкт зазіхання для нашого ворога, бо вона, визнана світом, закріплює багатовікові прагнення українського народу жити в незалежній, суверенній, єдиній, демократичній державі. >>
Ми одягаємо вишиванки з певним душевним трепетом і любов՚ю, з гордістю і повагою – це для нас символ української нації, нашого славного роду, наших давніх традицій і нашого сьогодення. >>
Радіти можна і необхідно, щоби в час страждань і випробувань відновлювати власні духовні сили, прагнення і бажання жити, боротися і не здаватися. Радість – це не гучний сміх чи галасливі вечірки. Радість може проявлятися скромною усмішкою, світлом чи блиском очей, ніжною піснею >>