Династія патріотів: від армії УНР до сьогоднішньої військової розвідки
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
Про Крути пам‘ятають у сучасній армії. (Малюнок Микити Тітова)
Пам‘ять про Крути повернулася в Україну із відновленням її незалежності в 1991. Але тоді і протягом наступних двох десятиліть цей бій згадували як трагедію чи навіть поразку. Оборонці станції загинули, більшовики продовжили свій наступ на Київ. Ось що говорили про Крути.
Для більшої драматизації суттєво завищувалася кількість українських втрат, понижувався їхній вік. Відтак згадування цієї події перетворилося в плач і розпач від чергової поразки. Такий підхід далекий не лише від об‘єктивної історичної оцінки того що сталося під станцією Крути 29 січня 1918 року, але й від справжнього вшанування пам‘яті учасників цих подій.
Важко здобуту ціною вояцьких життів перемогу знецінюють називаючи поразкою. Загибель у бою близько сотні українських вояків це трагедія. Але втричі більша кількість ворожих втрат заперечує тезу про поразку. Особливо якщо врахувати, що співвідношення сил учасників бою майже 1 до 10 не на користь українців.
Більшовики зуміли продовжити свій наступ на Київ лише через чотири дні. Для проголошеної лише кілька днів тому незалежної Української Народної Республіки це були визначальні чотири дні, які дозволили їй отримати міжнародне визнання та військову допомогу. Незабаром після цього більшовиків вигнано далі на схід. Так, через рік вони знову повернулися, але знов не назавжди.
Війна з Росією царською, більшовицькою, путінською триває досі. На жаль досі на українській землі. Але нині вже за сотні кілометрів від Києва. В цій війні ми перемагаємо, бо нині Росії протистоїть не кілька сотень добровольців, а багатотисячна і високопрофесійна українська армія. На боці України не кілька держав, що визнали її у 1918, а практично весь цивілізований світ, який засуджує російську агресію.
Ми перемагаємо бо не забули про бій 29 січня 1918 року. Про Крути пам‘ятали в Українській повстанській армії де це ім‘я присвоїли одному з військових формувань на Волині. Про Крути пам‘ятають у сучасній армії, де цим іменем названо військовий ліцей у Львові та військовий інститут у Києві. Ми переможемо, коли будемо пам‘ятати про Крути як нашу перемогу.
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>
Нічого подібного за масштабом і рівнем документування в польській історіографії не існує. Натомість цифра у 100 тисяч убитих поляків, яка сьогодні фактично закріплена в польському законодавстві та політичному дискурсі, не підтверджена жодним науковим дослідженням. >>
Чому польському місту дозволено увіковічнювати ката, який нищив українських немовлят, а Україна не має права вшановувати Героїв УПА? Не можна однією рукою погрожувати забрати ордени за українських героїв, а іншою - захищати назви вулиць на честь убивць українців >>
Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. >>