Наше суспільство глибоко хворе. Наш діагноз - ненависть. Вона роз‘їдає нас ізсередини. Вона засліплює нам очі та не дає бачити шляху вперед. Через неї ми топчемось один по одному, упиваючись відчуттям власної моральної вищості та забуваючи, що самі втрачаємо людське обличчя.
Так, я про заступницю головредакторки Cosmopolitan Україна, яка тригернулась на урочистий похорон загиблого героя, бо він не вписується в її пригламурений світ зачісок, еротичних іграшок і легких текстиків.
Але я також про тисячі людей, які вилили на цю дівчину цистерни огидних образ і безкомпромісної ненависті. Після того, як вона попросила пробачення. Так, криво попросила, пасивненько-агресивненько, так і не усвідомивши, що ж не так вона зробила. Але розгнівані коментатори виявились нічим не кращими, навіть якщо намагаються розіграти карту справедливого обурення.
Ненависть не може породити нічого, крім ненависті. А крок назустріч, яким би невпевненим і хитким він не був, приречений на відкат назад, якщо він натикається не на підтримку і розуміння, а на сліпу агресію.
Дівчина могла би зрозуміти й усвідомити, що зробила не так, якби зустрілася з емпатією. Якби хтось подякував їй за вибачення і запропонував разом піти провідати поранених у госпіталі або допомогти зібрати гроші родинам загиблих. Все ж таки вона має доступ до аудиторії, і тієї, до якої варто достукатися, бо вони ще не завжди чують.
Натомість кожен коментатор утвердився у своїй непогрішності, паралельно нагрішивши по саме нікуди, і остаточно сформувавши у редакторки та її прихильників образ українського патріота як агресивного, примітивного у своїй злості, охопленого ненавистю.
І це тільки поглибило прірву між людьми, замість того щоб навести мости.
Так, у нас війна. Так, вона болить мільйонам людей. Але не всім. Є люди, які з усіх сил її ігнорують. Є такі, кому абсолютно байдужа і сама війна, і те, за що вона. Ми як люди, що претендують на вищий ступінь розуміння, хочемо цих людей відрізати остаточно чи все ж навернути їх? Ненависть ще нікого не навернула. Щоб не розколювати суспільство, а консолідувати, щоб євангелізувати свої цінності, а не відштовхувати від них, треба змінити свій modus operandi. Емпатія, а не агресія. Не ненависть, а любов.
І тоді, може, наступна дівчинка в червоній шапочці зупиниться і з повагою пропустить похоронну процесію, замислившись про те, що це й за неї загинули люди. За неї та її спосіб життя.
Є підстави оцінювати злочин комбрига С. Лучанова і його підлеглих як такий , що сприяє підриву єдності тилу і фронту та створює передумови для можливого бунту в ЗСУ на кшталт " маршу справедливості " вагнерівців Пригожина на Москву 23-24 червня 2023 року . >>
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>
Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>
