Внутрішні суперечки не дали розвинути успіх у війні з Москвою 1658-1659 років

Не про телеміст. А, може, і про нього.

 

8 липня 1659 року війська гетьмана Івана Виговського за підтримки Кримського ханства під Конотопом вщент розгромили московське військо під проводом Олексія Трубецького.

 

"Згідно з найчастіше вживаними в літературі підрахунками істориків, у бою загинуло близько 30 тисяч російського війська, а 15 тисяч вояків (у т. ч. півсотні воєвод) потрапили в полон.

 

Втрати козаків Виговського та польських найманців становили 4 тисячі, втрати військ кримського хана Мухаммед-Гірея IV - 6 тисяч", - свідчить Енциклопедія історії України.

 

Це був один з епізодів московсько-української війни 1658-1659 років, спровокованої постійним втручанням московських бояр у внутрішні справи Гетьманщини та нахабною поведінкою московських залог, які після Переяславської ради почали хазяйнувати на українських землях.

 

 

Фактично, ця поразка відкривала шлях на Москву. У місті почалася паніка. За царським указом "люди всіх чинів" були мобілізовані на земляні роботи, патріарх Никон переселився до Клязинського монастиря у Тверській землі, а татари практично безперешкодно спустошували південні окраїни Московського царства, здійснюючи рейди аж до Воронежа. Воєвода Шереметьєв, який до того "порядкував у Києві, як у себе вдома", опинився в облозі.

 

Однак, внутрішні суперечки серед козацької старшини, якими часто користувалася Москва (а часто - і сама їх роздмухувала), не дали Виговському розвинути успіх.

 

 

Він робив ставку на підтримку поляків, що категорично не сприймалося частиною старшини. Проти Виговського виступили навіть найближчі соратники, переяславський полковник Тиміш Цецюра і ніжинський Василь Золотаренко.

 

У цей же час Іван Сірко проводить спустошливі рейди по татарських землях, які змушують війська Мехмеда Герая повернутись у Крим.

 

Як наслідок - Виговському довелося тікати до Польщі, а гетьманом обирають молодого Юрася Хмельницького. 

Який уже в жовтні під тиском Олексія Трубецького, що з новим військом повернувся у Гетьманщину, змушений був підписати Переяславські статті, які повернули Україну під зверхність Московського царства у статусі жорстко обмеженої автономії.

 

 

Підписані Виговським у вересні 1658 року Гадяцькі статті, які передбачали входження Великого Князівства Руського до складу Речі Посполитої на правах широкої автономії, у початковому варіанті так і не були ратифіковані.

 

… А рівно через 50 років, 8 липня 1709 року відбулася Полтавська битва - остання відчайдушна спроба гетьмана Мазепи врятувати Київ від долі "випаленої землі", яку готував столиці Петро І. І, знову ж таки, однією з причин поразки стали внутрішні протиріччя серед "української еліти" і орієнтація частини козацької старшини "на Москву", віра в те, що перед російськими царями можна "вислужитися".

 

Але ставка на "вірнопідданство" не спрацювала - Катерина ІІ остаточно ліквідувала Гетьманщину, а в 1775-му знищила Запорозьку січ як останній прихисток українського вільного духу. І до 1917 року питання існування української держави було закрите.

 

Історія повторюється і нині. Якщо не робити висновків.

 

Наталка Позняк, 8 липня 2019 року, Facebook