Є таке поняття, як перспектива. Це, коли зблизька ти бачиш одне, а відійдеш трохи - зовсім інше. Його добре знають художники, які працюють у жанрі мозаїки. Як приклад - художниця Оксана Мась, яка свого часу із 15 тисяч писанок виклала образ Богородиці.
Сьогодні в стрічці багато особистих спогадів про війну і про рідних, які пройшли те пекло. Кожен з них, як та писанка, відображає один епізод, один якийсь особистісний аспект. І кожен з них є однією, окремо взятою, правдою.
Однак, якщо дивитися на ці історії з позиції перспективи, то кожен з нас, пишучи ці історії, намагається вписати їх у більше історичне панно. І таких панно вимальовується два.
Одне малювалося сорок років радянською пропагандою. І зображало країну-переможця, яка "звільнила Європу від коричневої чуми". Ця картинка у дітей та внуків цих "переможців", які лише чули про війну, викликала почуття гордості і власної значущості. А ті, хто бачив війну на власні очі, переважно мовчали.
Інша картина малюється зараз, з перспективи загальноєвропейської історії і тієї правди, яку від нас приховували. І в цій картині поряд із німецькими концтаборами, від яких радянські (та союзницькі) солдати врятували Європу, вимальовується ГУЛАГ, який діяв ще з десятиліття після війни (а з різними модифікаціями - і до кінця 1980-х). Від якого не було кому рятувати, і в якому часто опинялися ті, хто "рятував Європу від коричневої чуми", але потрапив у полон чи інші життєві обставини. Або просто мав відмінну від "генеральної лінії" думку. Коли поряд із героїзмом радянських воїнів з'являються "загранотряды", які розстрілювали всіх, хто затримався, і тисячі безглуздих жертв (те ж переможне форсування Дніпра, і ціна звільнення Києва "до річниці Жовтневої Революції"). Поряд із "злочинами" УПА, про які розповідала радянська пропаганда - діяльність спецгруп НКВД, перевдягнених під УПА, які чинили подібні звірства.
Ці нові факти дещо змінюють картинку, яка малювалася радянською пропагандою (і продовжує малюватися російською). Вона стає не такою яскравою і переможною, як було раніше. І багато хто намагається підійти ближче, щоб не бачити загальної картини. Бо набагато приємніше відчувати себе переможцем і героєм, ніж жертвою, що врятувала світ від одного тоталітарного монстра, але лишилася заручником іншого, не менш жахливого.
Все це не применшує цінність кожної історії. Але життя далеко не таке однозначне, щоб сперечатися і сваритися з приводу того, про що ми знаємо лише з чужих розповідей. Тому й існує в Європі День пам'яті і примирення. Тому й 9 травня - привід не для святкування і не для ламання списів, чия правда важливіша. А для того, щоб згадати рідних, які пройшли це пекло, і відчути, якою ціною далася ця перемога.
При цьому кожна історія так і залишиться однією окремо взятою правдою, яка теж має історичну цінність. А далі - вибір кожного: бачили лише окремо взяті писанки чи розгледіти в них лик Богородиці.
Наталка Позняк, 9 травня 2019 року, Facebook