Поминання предків: давнє й сьогодення
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
Раз на п’ять років наступає день, коли українці самі, безпосередньо, власними руками беруть участь у керуванні державою. День – коли українці обирають голову держави.
Те наскільки цей день важливий, переконатися не складно – достатньо поглянути, які сили, ресурси і засоби застосовуються зараз з одною єдиною метою. Виграти пару відсотків… Виграти відсоток… Перемогти…
Чи залежить майбутнє держави від особистості? Зараз можна чимало почути і прочитати просторікувань, мовляв – від перестановки осіб нічого не зміниться, мовляв, після вибрів життя не припиниться, то чи не байдуже ХТО?
Не байдуже. Особа керівника держави має значення, що б там хто нам з вами не казав. З одним керівником Україна стала країною-аспірантом НАТО, з іншим – відмовилася від плану членських дій. З одним керівником армія купувала і відновила 22,5+ тисяч одиниць техніки – з іншим 5158 одиниць продала. А чи існує різниця між Францією з Робесп’єром і Францією з Бонапартом? Чи існує різниця між Британією з Чемберленом і Британією з Черчилем?
Фігура керівника завжди вельми значуща. А в українській політиці – й погоготів. Вся українська політика – украй персоніфікована. Так, ми голосуємо не за політичну силу і певну ідеологію. Ми голосуємо за людину. Приклад? Та будь ласка. Де поділася «Наша Україна» без Ющенка? Що робиться зараз з колишньою «Партією регіонів» без Януковича? Назвіть будь-який політичний проект – і ви зразу згадаєте його лідера. Можна з цим миритися, можна критикувати, але так – є. Не хочу аналізувати чому так – це і наслідок СРСР, і пережитки імперії, і наші національні традиції. Ідеальний керівник в реаліях України, об’єктивно, це батько-отаман, а не рада директорів. Так – є.
І саме тому вибори президента настільки важливі. Це – подальший шлях розвитку країни. Це – шлях який ми обираємо. Це – волевиявлення, вибір громадян того майбутнього, якого вони хочуть.
І саме тому цим конституційним правом – правом обирати керівника держави, нехтувати не можна ні за яких умов. Це – ваше волевиявлення. Це – ваш вибір. Якщо вибір не зробите ви – його зроблять за вас, і вже точно не на вашу користь. Бо тільки одна людина може висловити ваше побажання, якою ви хочете бачити свою країну – ви самі.
Мало чогось бажати. Мало підтримувати якогось конкретного кандидата. Цінність мають не бажання – цінність мають дії зроблені для втілення бажань. Ви мусите прийти і віддати голос за того кандидата за якого ви хочете проголосувати. І я свідомо не акцентую уваги на тому за кого конкретного голосуватиму я – бо звертаюся я зараз до всіх українців, незалежно від їхній політичних переконань.
Право обирати – наріжний камінь демократії. Тої самої за яку наші громадяни мерзли у Помаранчеву революцію і йшли на кулі у Революцію Гідності. Тої демократії, відмовлятися від якої ми не схотіли перед загрозою російської навали. Це – право. І це – обов’язок. Перед своїми рідними. Перед нацією. Перед країною.
Просто збагніть, ваш голос – важливий. Без вас – не відбудеться нічого. Кожен з нас має лише по одному голосу, але разом ми – сила. Тому проголосувати – треба.
Я у це вірю. Я це знаю. 31 березня я піду і проголосую так, як я вважаю за потрібне.
А ви?
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
На цьому місці мав би стояти пам'ятник. Це може бути пам'ятник воїну-захиснику. І я точно знаю, що актуальність цього пам'ятника була б ще багато років на вищому рівні. >>
Фактично Путін намагається продовжити місію одного зі своїх натхненників — Сталіна. Той також чітко усвідомлював, що існування українців як нації є загрозою для імперії. >>
Українську безпеку не гарантуватиме досить суперечливий , непослідовний , примхливий і зациклений на дружбі з Путіним Трамп. Який прагне статусу США як особистої династичної монархії. >>