Війна змінює всіх: не відкладайте життя на «після війни»
Часто чуємо, що війна не повинна забирати у людей молодість, плани, можливості, мрії… Але реальність така, що вона – забирає. >>
Сьогодні на моїй станції метро Шевченка зняли виставку потртретів Шевченка
07:28,
19.02.2019
Сьогодні на моїй станції метро Шевченка зняли виставку потртретів Шевченка в образах історичних осіб та героїв поп-культури. Вчора вже всі плакати були порізані, але незважаючи на це всерівно викликали інтерес і приваблювали публіку (фото вчорашні). Кожного дня я спостерігала здивованих, ошелешених або глибоко зацікавлених пасажирів різного віку, що роздивлялися ці провокативні роботи. Більшість з них напевно вперше згадали про Шевченка з часів шкільної програми і побачили його не в заскорузлому і дуже нудному образі діда в смушковій шапці (скажімо прямо - неудачника в сучасному розумінні), а веселого улюбленця жінок, людини, що прожила небанальне життя, яке видавало шалені повороти "із каторги в салони", подорожувала, бачила багато на своєму віку, і мала право сказати "Караюсь, мучуся, але не каюсь".
Моїм улюбленим образом з цієї сумашедшої галереї був Шевченко в червоній в'язаній шапочці Жак-Іва Кусто. Пояснювальний текст нагадував, що Шевченко провів кілька років в дослідницький експедиції на Кос-Аралі і життя на кораблі було йому добре знайоме...
Я бачила просвітлені, розгублені, здивовані, зачудовані обличчя пасажирів, що не могли відірватися від цих образів. Я переконана, що більшість з них вперше з часів ненависної шкільної програми зацікавитися чимось, пов'язаним з Шевченком. Я переконана, що хоча рік тільки розпочався, ця виставка претендуватиме на звання однієї з найяскравіших мистецьких акцій 2019-го.
Якесь створіння методично і тупо порізало ці неймовірні роботи. Виставка завершилася лише розпочавшись, до дня народження Шевченка ще три тижні... Думаю, що на друк додаткового тиражу плакатів потрібно не так багато грошей і їх можна спільно назбирати.
А Київський метрополітен виявився неготовим стати місцем не лише нав'язливої тупої реклами, а й мистецьких подій. На моє питання, як так сталося, що всі роботи пошкоджені і нічого ніхто не знає, жіночка біля турнікетів промовила розгублено "Так ніхто з пасажирів не жалувався".
Не жалувався.
Ну ось, я жалуюсь.
