Іра і БлаБлаКар: поїздка з висновком

13:30, 10.05.2018

Черговий рейс за маршрутом захід-центр. Вранці перед відправленням – дзвінок, приємний дівочий голос. «Я там забронювала… Я дуже хочу! З вами!!! В Рівне… - вона говорила дуже рваними фразами. – Я – Іра…».

До місця збору Іру* привезли на сріблястій «Мазді». Високий статний мужчина, вальяжний і мегавпевний у собі, нікому не дозволив пакувати її речі у мій багажник. Навіть Ірі. А я спостерігав за процесом і думав, що ніколи ще не зустрічав такого перфекціоніста! Валіза мала стояти саме так, на лівому боці, дорожня сумка – тільки тут, ручки під певним кутом, коробки із новими туфлями – саме у такому порядку!

Поцілунок на прощання тривав 11 хвилин! Так, ми фіксували час!!! Тому що сонце пекло прямо у вітрове скло, всім було дико некомфортно, а вони все ще шепотіли на вушка одне одному різні приємності!..

Перше, що вона сказала, коли ми рушили: за цю поїздку вона хоче розрахуватися якнайшвидше, в ідеалі – прямо зараз! Сиділа дуже зосереджена, напружена і не переставала дивитися в телефон.

А ще хвилин за 15, коли ми навіть не встигли покинути околиці Львова і саме наближалися до розвилки на Луцьк і Рівне, вона раптом м’яко поклала руку на моє плече. «Ось там заправка… Зелена… Мені туди… І вибачте, я вже приїхала… - вона продовжила говорити своїми фірмовими рваними фразами, а завершила майже співаючи: Якось все так дуже несподівано вийшло…».

Ми дружно закивали головами, даючи зрозуміти, що і для нас все це трохи дуже несподівано.

На заправці до нас вже мигала фарами та аварійкою – … «Мазда»! Такої самої моделі, але темнішого кольору! А її водій був якимось контекстуальним близнюком першого драйвера: та ж сама супервпевненість у собі, злегка зневажливий погляд, артистизм рухів, навіть зовнішній вигляд.

Коли вони вже відцілувалися і новий водій акуратно перепаковував Ірині речі із мого багажника у свій, я думав тільки про одне: хто ж із них є більшим перфекціоністом?!! Бо якщо при посадці я вважав Першого якимось еталоном, то зараз побачив, що і Другий практично нічим не поступається: замочок до замочка, коробки із туфлями укладалися не лише за формою, але й за кольором…

А ще я подумав: якби ці мужчини були знайомі, вони би, напевно, дуже міцно дружили!!!

* Ім’я головної героїні на всякий випадок злегка видозмінено… )

  • Хто є хто,

    Після проголошення незалежності українців переконали в тому, що тільки приватна власність зробить їх щасливими і багатими. >>

  • Представник від народу

    — Ти що, знову нализався? — просто за порогом перед Максимом, як гранітний постамент, виросла нестандартна фігура дружини Катрі. >>

  • Про довгу дорогу до волі і горизонт планування

    Зміни, закладені після Майдану, щойно починають давати плоди, їх потенціал ще далеко не розкрито. Але ці зміни (в реформах армії, інтеграції в Європу та НАТО, гуманітарній політиці, децентралізації, економіці, охороні здоров’я та ін.) можуть зупинити >>

  • Повторно читаю мемуари Черчилля

    Всі основні біди та непереливки Другої світової і фашизму, як явища, - пише сер Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль, - головним чином пов'язані з тим, що політики цивілізованих країн не наважувалися говорити народові правду... >>