Шляхом старої лахудри
Мій старший колега по перу Валерій М’ятович в одній зі своїх книжок, де дія відбувається в його степовому центральноукраїнському краї >>
Іра і БлаБлаКар: поїздка з висновком
13:30,
10.05.2018
Черговий рейс за маршрутом захід-центр. Вранці перед відправленням – дзвінок, приємний дівочий голос. «Я там забронювала… Я дуже хочу! З вами!!! В Рівне… - вона говорила дуже рваними фразами. – Я – Іра…».
До місця збору Іру* привезли на сріблястій «Мазді». Високий статний мужчина, вальяжний і мегавпевний у собі, нікому не дозволив пакувати її речі у мій багажник. Навіть Ірі. А я спостерігав за процесом і думав, що ніколи ще не зустрічав такого перфекціоніста! Валіза мала стояти саме так, на лівому боці, дорожня сумка – тільки тут, ручки під певним кутом, коробки із новими туфлями – саме у такому порядку!
Поцілунок на прощання тривав 11 хвилин! Так, ми фіксували час!!! Тому що сонце пекло прямо у вітрове скло, всім було дико некомфортно, а вони все ще шепотіли на вушка одне одному різні приємності!..
Перше, що вона сказала, коли ми рушили: за цю поїздку вона хоче розрахуватися якнайшвидше, в ідеалі – прямо зараз! Сиділа дуже зосереджена, напружена і не переставала дивитися в телефон.
А ще хвилин за 15, коли ми навіть не встигли покинути околиці Львова і саме наближалися до розвилки на Луцьк і Рівне, вона раптом м’яко поклала руку на моє плече. «Ось там заправка… Зелена… Мені туди… І вибачте, я вже приїхала… - вона продовжила говорити своїми фірмовими рваними фразами, а завершила майже співаючи: Якось все так дуже несподівано вийшло…».
Ми дружно закивали головами, даючи зрозуміти, що і для нас все це трохи дуже несподівано.
На заправці до нас вже мигала фарами та аварійкою – … «Мазда»! Такої самої моделі, але темнішого кольору! А її водій був якимось контекстуальним близнюком першого драйвера: та ж сама супервпевненість у собі, злегка зневажливий погляд, артистизм рухів, навіть зовнішній вигляд.
Коли вони вже відцілувалися і новий водій акуратно перепаковував Ірині речі із мого багажника у свій, я думав тільки про одне: хто ж із них є більшим перфекціоністом?!! Бо якщо при посадці я вважав Першого якимось еталоном, то зараз побачив, що і Другий практично нічим не поступається: замочок до замочка, коробки із туфлями укладалися не лише за формою, але й за кольором…
А ще я подумав: якби ці мужчини були знайомі, вони би, напевно, дуже міцно дружили!!!
* Ім’я головної героїні на всякий випадок злегка видозмінено… )
