Династія патріотів: від армії УНР до сьогоднішньої військової розвідки
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
Герої Крут і Олександр Олесь: мертві залишаються молодими
13:45,
29.01.2017
Україна знову кланяється душею із своїм минулим.
Нині не лише день пам′яті героїв Крут, але і перепоховання видатного (для свого часу) українського поета і драматурга Олександра Олеся.
Олександр Олесь, будучи більше 25 літ на еміграції після поразки визвольних змагань, без перебільшення, був одержимий ностальгією: «Хоч кухоль з рідною водою!». Письменникам таки небажана еміграція….
Він свідомо вибрав упосліджену рідну мову на вікопомному зібранні у Полтаві на відкритті пам’ятника Котляревському у 1903-ому році. Його доля була навдивовижу контрастною –витончений лірик і ветлікар на скотобійні, перший український поет, який став прижиттєво модним, і часто злиденний вигнанець. О′бєкт жвавих обговорень, навіть пліток (хоча Олесь не був чемним хлопчиком, проте за свої неоднозначні життєві рішення розплачувався сповна…).
Коли, живучи у Празі, ходив у поношеному одязі, то в радянській Україні, до репресій, його твори перевидавалися 25 разів! (грошей він не отримував). Молода Ірина Вільде згадувала, як шанувальниці кидали йому під ноги троянди на літературній зустрічі у Львові…
Він оспівував у своїх знаменитих «Чарах ночі»: «Цілуй її , цілуй її, знов молодість не буде!»
Він зневажав нашу яловість і байдужість, звертаючись до алегоричної України: «Чи визволять тебе із домовини твої сини, поганці і раби?».
Він пророкував: «Навік пройшла пора безславна –цвіти і сяй, моя державна!».
Нині дух Олеся вже на рідній землі. Мертві залишаються молодими.
