Сергій Кабанов
Проміж новорічними побажаннями та рецептами святкових салатів крапля крові солдата.
Щоб знали ті, кому це треба. Щоб пам'ятали ті, хто цінує. Щоб защімило серце тих, у кого воно є, те серце.
Сергій Леонідович Кабанов (позивний "Кабанчик") народився 27.05.1971 року у місті Тараща Київської області.
До початку війни останнім часом жив сам, працював у столярній майстерні. Має дорослого сина, мати живе в Італії, куди свого часу виїхала на заробітки. На початку серпня 2014 року Сергій пішов добровольцем на фронт. Одразу, не вагаючись, відправився на захист Донецького аеропорта, потім пройшов шлях Дебальцевського котла. Був поранений у шию.
01.02.2016 року підписав із ЗСУ контракт на 5 місяців, а 01.08. його продовжив.
Сержант, старший сапер – гранатометник інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь".
Один з найкращих фахівців своєї справи не тільки у підрозділі, а в усій Українській армії, Сергій Леонідович заслужив велику повагу у побратимів, це була людина з душею неймовірної доброти та щирим українським серцем.
Він жив для України та заради України, а Україна знаходилася у його серці та діях.
Загинув 28 грудня приблизно о 14.00 поблизу села Троїцьке Попаснянського району Луганської області внаслідок підриву на міні МОН - 50. Після розмінування у Троїцькому группа саперів поверталася назад і Сергій помітив міну під снігом. Він присів біля неї, встигнув підняти руку і "Монка" одразу рвонула. Під снігом була ліска.
31 грудня, коли будуть готуватися олів'є, наряджатися ялинки, коли шампанське буде виблискувати темним склом у холодильниках, цього чоловіка поховають у місті Тараща. В нього залишились мати та син.
Відпочивай, солдате. Спи. Ті, хто бачить тонку межу між крихким миром та недалекою війною, знають, якою дорогою ціною заплачено за тримання цієї межі.
Вільно.
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
