Виходжу на обід. Перекритий Хрещатик. Думала, може щось трапилося. Стоїть поліція.
– Скажіть, будь ласка, а чому Хрещатик перекритий? – питаю в того, що виглядає ніби їхній головний.
– Перекритий, – відповідає.
– Бачу, що перекритий. Я питала – «Чому?».
– Вот так вот, – каже.
Йду далі. Ще поліція.
– Скажіть, будь ласка, а чому Хрещатик перекритий??
– Хі-хі, день Романа сьогодні бо,– відповідає.
За 100метрів вже стоять в камуфляжі.
– А ви знаєте, чому Хрещатик перекритий???
– День святого траХториста.
У мене вилізли очі.
– Вам не соромно?– питаю. У відповідь хлопець розвернувся і пішов.. Може з Києва геть, а може взагалі з України.. Але я вже за ним не бігла, щоб перепитати.
Іду я в шоці. Прийшла. Сіла. Замовила. Мовчки ковтнула ті вареники. В голові завірюха. Та що ж це таке? Хтось же має знати, що коїться?
Повертаюся на роботу вже іншою дорогою. Стоять такі поважні, з дубинками, шоломами. Запитала, отримала у відповідь:
– Сьогодні річниця Майдану.
– Вибачте, а яка річниця?– сама в голові починаю перебирати дати. Студентів побили? Нє. Стріляти почали? Нє. Протести проти диктаторських законів? Нє.
– Якась чергова річниця,– відповідає.
Подивилася я на них, видихнула. Пішла далі. Стоять на Майдані поліцейські з камуфляжниками без розпізнавальних знаків, але вже з портативною камерою.
Питаю камуфляжника. Каже:
– Тут колись якийсь протест має бути.. Якоїсь партії..
Повертаюсь до поліцейських – портативно-камерних охоронців.
– А ви знаєте? – питаю.
– День граньоного стаканчика сьодня проста, – і вони дружно починають гиготіти.
У мене опустилася руки. І тут я зрозуміла– щось таки трапилося і відбулося. Але не сьогодні, і не рік тому, і навіть не два, та ще й не в цей день..
Поліцейський – захисник суспільства? Сумніваюсь. Не хочу я мати таких захисників..
Є підстави оцінювати злочин комбрига С. Лучанова і його підлеглих як такий , що сприяє підриву єдності тилу і фронту та створює передумови для можливого бунту в ЗСУ на кшталт " маршу справедливості " вагнерівців Пригожина на Москву 23-24 червня 2023 року . >>
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>
Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>
