Стосовно «крематорію» на Андріївському узвозі. Я колись такий гараж побудував в гаражному кооперативі в Умані. Один в один.
Теж з оцинковки і із старого списаного контейнера. І колір такий же мерзотний і вирізи для вікон. То просто – болгаркою випилюєш, приварюєш електродами-троєчкою.
Головне встигнути, щоб голова кооперативу не побачив раніше строку. А то примусить зрізати цю похабєнь. Ще й штраф заплатити.
Я встиг.
Отже я – концептуальний архітектор в пулі ЮНЕСКО.
Київ, Андріївський узвіз.
«Квадрат Малєвича-Дроздова». Капєц. Припливли.
Для мене Київ з його каштанами і Андріївським, був святим місцем, на якому відпочивала душа.
Я приїздив спеціально, щоб посидіти під каштанами і послухати як кияни ввечері збираються поговорити і поспівати. Ви не пам'ятаєте? Тепер і не побачите такого.
Колись я навіть заночував в машині на Майдані біля фонтану, коли приїхав з Мурманська. Так було тепло і затишно. Як вдома.
Тепер каштанів немає – лише прибацані московські «йолочки» і скляні дебільні куполи засирають колишній затишний і приємний Майдан – обличчя Києва.
А на Андріївському ми грали джаз багато років, знали його в усіх закапелках.
Монмартр – ніщо в порівнянні із нашим Андріївським.
Колишнім Андріївським.
Це був справжній історичний Київ, а не те безлике жлобство із металопластиковими вікнами, нержавійкою і полірованим холодним гранітом.
Знали ми всіх художників і музикантів, разом з туристами засиджувались у відкритих кав'ярнях і на горі Уздихальниці.
Тепер Андріївський і все навколо нього окуповано крутими ресторанами, бутіками і піцеріями із цінами Лондонського Сіті, помноженими на три.
Між мерсами, бентлі і лексусами не пройти.
Мрія Голохвастова – на показ, багато, аляпувато, і позбавлено будь-якого глузду і смаку.
«Архітектор» сміливо говорить нам його словами: «Люді – єто міши, прастітє – кріси! Єто ж вєдь очінь і очінь! Да! Да! Но нєт!».
Голохвастови перемогли і захопили Київ і Андріївський узвіз.
Залишилося ще на Будинок з Химерами приляпати мансарду у вигляді великої оцинкованої каністри з позолоченими ілюмінаторами. Теж концепт. А чого?
Ну і порадити закрити цю халабуду плющем.
Щоб не видно було.
А можна ще палець ноги замалювати маркером – щоб не видно було дірку на шкарпетці у «архітектора».
До речі, посилання на Париж не підходять – я там був і цікавився тими речами.
Там діє категорична заборона на побудову подібних «концептів» – після того як побудували «Пегас-палас», чи як воно там називається. Тому Париж і є центром туризму. А Київ став центром несмаку і «концептуального» гавна із скла і цинкових панелей.
Харківсько-донецький жлобо-стайл.
Від дерев'яних іграшок в дитинстві і відсутності смаку і мізків. Зате амбіції – не менші, ніж у Гауді.
Як писав класик Подерев’янський: «Я зараз такий гумор 3,14здану – вони там всі повсцикаються!»(с)
Євроремонт, мля....
Як тебе полюбити, Києве не мій...
Пи.Си. Яким мудаком треба бути щоб так спотворити єдине історичне місце в Києві, що ще залишилося!
Не своє, не шкода.
Да! Да! Но нєт!
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
